Підприємництво і торгівля

РОЛЬ СОЦІАЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА У ФОРМУВАННІ СТАЛОГО РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Г. М. Завадських — 2025-12-30

У статті досліджено роль соціального підприємництва як інструменту регіонального розвитку України в умовах повномасштабної війни та післякризового відновлення. Дослідження аналізує виклики та потенціал соціального підприємництва в забезпеченні стійкості регіонів, акцентуючи на потребі його правового та інституційного визнання. Показано, що соціальні підприємства не лише створюють робочі місця для ветеранів, ВПО, людей з інвалідністю, а й сприяють соціальній інтеграції, підтримці вразливих груп та активізації місцевої економіки. Проаналізовано теоретичні підходи до визначення соціального підприємництва, охарактеризовано його структурні елементи, механізми реалізації та індикатори ефективності. Застосовано міждисциплінарний підхід, який включає аналіз наукових джерел, нормативної бази, практичних кейсів функціонування соціальних підприємств, а також елементи порівняльного аналізу та синтезу. Обґрунтовано роль соціального підприємництва як стратегії зміцнення локальної економіки в умовах війни, а також визначено його специфіку у регіональному вимірі з урахуванням актуального соціально-економічного контексту. Встановлено, що соціальні підприємства можуть ефективно виконувати функції, які традиційно належали державі, зокрема у сферах зайнятості, інтеграції вразливих груп, місцевого виробництва та надання соціальних послуг. Узагальнено сучасні виклики: безробіття, міграція, інфраструктурні втрати. Наведено приклади успішних ініціатив (WoodLuck, Urban Space 100, Beetroot Academy, Story Book), які демонструють соціальний та економічний ефект. Встановлено, що попри потенціал, розвиток соціального підприємництва стримують правова невизначеність, обмежене фінансування, брак освітніх програм і слабка інтеграція у стратегічне планування. Запропоновано рекомендації щодо нормативного визнання соціального підприємництва, створення державного фонду підтримки, його інтеграції в стратегії відновлення та посилення ролі на регіональному рівні. Зроблено висновок про ключове значення соціального підприємництва для зміцнення соціально-економічної стійкості українських громад.

КОРПОРАТИВНА КУЛЬТУРА ЯК ІНСТРУМЕНТ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ

О. Б. Каламан — 2025-12-30

У статті розглянуто актуальні питання стратегічного управління та його взаємозв’язок із корпоративною культурою як ключовим фактором успіху сучасного підприємства індустрії гостинності. Автором наголошується, що ефективна реалізація стратегії розвитку має вирішальне значення, проте перетворення планів на практичні результати часто супроводжується значними труднощами. Дослідження підкреслює необхідність вивчення корпоративної культури, оскільки вона формує поведінку співробітників, процеси прийняття рішень та загальну ефективність діяльності, виступаючи центральним фактором впровадження стратегії. В роботі систематизовано теоретичні підходи до визначення стратегічного управління, яке розглядається як процес прийняття та реалізації рішень для досягнення цілей на основі оцінки зовнішніх та внутрішніх умов. Детально проаналізовано три основні етапи стратегічного управління на підприємствах індустрії гостинності: планування, реалізація та оцінювання. Зазначено, що просте дотримання цих етапів не гарантує конкурентної переваги, оскільки стратегії часто зазнають невдачі через непередбачені зовнішні фактори або когнітивні упередження осіб, що приймають рішення. Особливу увагу приділено проблемам етапу реалізації, де часто виникає опір персоналу та організаційна неефективність через відсутність чіткого розподілу відповідальності. Значну частину статті присвячено аналізу феномену корпоративної культури, яка визначається як система спільних цінностей, переконань, норм та поведінки, що формують унікальну ідентичність підприємства індустрії гостинності. Також згадано класифікацію культур на кланову, ієрархічну, адхократичну та ринкову. Висвітлено, що абсолютна сумісність між стратегічним та культурним шляхом полягає в корпоративній узгодженості. Корпоративна культура розглядається як невидима основа, що керує підприємством індустрії гостинності та відіграє важливу роль в ефективному впровадженні стратегії. Доведено, що культура повинна узгоджуватися зі стратегією, щоб зменшити опір змінам та підвищити відданість персоналу. Стверджується, що у сучасному конкурентному середовищі жодне підприємство індустрії гостинності не може виконати свою стратегію без культивування сприятливої культури, яка впливає на те, як лідер висловлює бачення та отримує підтримку.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ У ЦИФРОВОМУ МАРКЕТИНГУ МЕДИЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇХ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

І. О. Дейнега — 2025-12-30

У статті проаналізовано вплив інтеграції штучного інтелекту (ШІ) у цифровий маркетинг медичних організацій на їхню економічну безпеку. Сформована концептуальна схема зв’язку між економічною безпекою й ефективністю менеджменту медичної організації. Обґрунтовано, що впровадження цифрових рішень є необхідною умовою підвищення ефективності функціонування медичних організацій та зміцнення їх економічної безпеки. До таких рішень належать електронні медичні записи, інтегровані платформи управління процесами, телемедичні сервіси, системи електронного документообігу, аналітичні модулі та інструменти цифрового маркетингу. Їх використання забезпечує прозорість потоків даних, скорочення витрат, зменшення помилок і оптимізацію завантаженості персоналу, що створює умови для раціонального використання ресурсів медичної організації. Показано, що ШІ підсилює стійкість медичних організацій через підвищення ефективності таргетингу, персоналізації та аналітики, сприяючи зростанню доходів і стабілізації попиту. Водночас визначено ризики кібернетичного, інформаційного, репутаційного та регуляторного характеру, що потребують системного контролю. Доведено, що до застосування штучного інтелекту в діяльності медичних організацій суспільство ставиться неоднозначно: очікувана зручність і користь поєднуються з настороженістю щодо можливих помилок та ризику втрати контролю людиною. Запропоновано концептуальну схему, що слугує підґрунтям для операціоналізації показників, розроблення методики емпіричної оцінки та проєктування ШІ-орієнтованих маркетингових стратегій медичних організацій. Сформовано модель, що відображає причинно-наслідковий ланцюг впливу інструментів ШІ на маркетингові й економічні результати та рівень економічної безпеки за умови функціонування системи ризик-менеджменту й етичного контролю. Запропоновано модель етичного використання ШІ, яка передбачає прозорість алгоритмів, пріоритет клінічної доцільності, достовірність комунікацій і захист даних. Дотримання цих принципів знижує ймовірність конфліктів і репутаційних загроз та зміцнює економічну безпеку медичної організації.

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ АГРАРНОГО СЕКТОРА

О. А. Шульга — 2025-12-30

Досліджено теоретико-методологічні засади формування, функціонування та оцінки ефективності системи управління економічною безпекою аграрного сектора у контексті забезпечення його сталого розвитку. Визначено, що економічна безпека аграрного сектора є системною категорією, що відображає динамічний стан захищеності важливих інтересів сектору, а її управління виступає необхідною умовою для досягнення цілей економічного, соціального та екологічного аспектів сталості. Уточнено сутність поняття «система управління економічною безпекою аграрного сектора», яка трактується як циклічна сукупність взаємопов’язаних управлінських механізмів, що реалізуються через послідовність функцій: моніторинг, діагностика, планування, регулювання та контроль. Встановлено, що ефективність системи залежить від синергетичної взаємодії суб’єктів управління на макро- та мікрорівнях та забезпечення стійкості ключових функціональних модулів безпеки, зокрема продовольчої, фінансової, інвестиційної, інноваційної та ресурсної (земельної). Здійснено критичний аналіз формування передумов забезпечення економічної безпеки аграрного сектора, де особлива увага приділена необхідності зміцнення інституційної бази, яка є найбільш вразливим елементом, а також оптимізації використання ресурсів та впровадженню технологічних інновацій. Значна увага приділена методичним підходам до кількісної оцінки ефективності системи управління економічною безпекою аграрного сектора економіки. На підставі критичного аналізу індексного методу, методу порогових значень та багатофакторного регресійного аналізу, ідентифіковано їхні переваги та недоліки. Обґрунтовано необхідність інтегративного застосування цих методів та вдосконалення оціночного інструментарію через акцентування на динаміці показників, врахуванні регіональної специфіки та впровадженні бенчмаркінгу. Наголошено на важливості переходу від реактивного управління до проактивного, що досягається завдяки розробці інтегрованої системи раннього попередження загроз. Запропоновано практичні рекомендації для державних органів та суб’єктів господарювання щодо оптимізації управлінських процесів та зміцнення економічної стійкості аграрного сектора.