Вісник ЛТЕУ. Економічні науки

СУЧАСНЕ ГОСПОДАРЮВАННЯ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВО: ПРИРОДНИЧІ ПІДВАЛИНИ І НАПРЯМИ РОЗВИТКУ

П. О. Куцик — 2024-11-25

Збільшення обсягів та зростання інтенсивності ресурсних, фінансових, інформаційних та інших товарних потоків між господарюючими суб’єктами та країнами світу перетворює підприємництво на ключовий глобалізаційний чинник світогосподарського розвитку. Господарювання та підприємництво поставлені перед проблемою обмеженості ресурсів, котра у фаховій літературі з економіки вважається класичною. Упродовж останніх десятиліть її вирішення ускладнюється зростанням народонаселення, унаслідок чого так звані “ресурсні ножиці” стають усе вагомішою перешкодою для розвитку економіки й бізнесу. Автори доводять, що основоположною підвалиною, покликаною задавати тренд подальшого розвитку суспільств, є фундаментальні природні закони господарювання. Досвід господарювання на природничих засадах свідчить про реальну наявність життєствердного тренду в практиці як українського, так і світового підприємництва, котре покликане бути рятівним для сучасних і майбутніх поколінь. Стаття має на меті розгорнути концептуальні положення природничої парадигми фізичної економії в інтерпретаціях її фундаторів та послідовників, а також продемонструвати випадки успішних впроваджень цих принципів у підприємницькі практики продукування енергії прогресу. Природничі підходи істотно впливають на зміст, форми та атрибутику підприємництва. У перспективі вони покликані надати господарюванню та підприємництву ХХІ ст. антиентропійного, життєствердного змісту. Зроблено висновок, що загострення екологічних, демографічних, економічних, соціальних проблем всупереч намірам і зусиллям громадськості, політикуму і підприємницького загалу вирішити їх засвідчує брак світоглядних позицій, адекватних глобальним викликам, що перетворюються на загрози життєдіяльності сучасних та майбутніх поколінь землян. Основоположною підвалиною, покликаною задавати тренд подальшого розвитку суспільств, є природничі закони господарювання. Уособленням природничих засад у сфері господарської та підприємницької діяльності є фізична економія і передовсім її українська наукова школа. Пріоритетним напрямом розвитку господарювання та підприємництва стає трансформація на природничих засадах реального та монетарного секторів економіки.

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЕМПІРИКИ ПОСТУПУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: АСПЕКТ ІНСТИТУЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА

О. П. Мульска — 2024-11-25

Головним вектором формування інституційного середовища інноваційної діяльності є сталий висхідний розвиток національної економіки, зміцнення її конкурентоспроможності, реалізація економічних інтересів і потенціалу в системі міжнародного поділу праці. Метою статті є систематизація методичних підходів та виокремлення методичного вакууму до емпірики інституційного середовища інноваційної діяльності. Доведено, що аналізування інституційного середовища інноваційної діяльності як функції управління інноваційного поступу сприяє якісному резюмуванню реалізації цілей і завдань інноваційно-економічної політики, удосконаленню комплексної методики моніторингу інноваційного розвитку. Формування концептуальних і методичних підходів до емпірики поступу інноваційної діяльності є інформаційно-аналітичним базисом реалізації моніторингу соціально-економічного розвитку територій, контролінгу динаміки відповідних процесів і чинників; прийняття управлінських рішень щодо регулювання процесів інноваційно-технологічного розвитку, особливо в частині становлення потрібного для планових зрушень інституційного середовища. Процес аналізування інституційного середовища інноваційного розвитку передбачає перевірку його відповідності системі критеріїв: (1) повноцінності, (2) якості, (3) спроможності, (4) стійкості, (5) ефективності зі застосуванням розлогого спектра кількісно-якісних індикаторів – характеристик його відповідності кожному з критеріїв. Запропоновано емпіричну систему інституційного середовища інноваційної діяльності декомпонувати на три складові: напрями дослідження інституційного середовища інновацій та їх предмети; внесок інновацій та передових технологій у розвиток і зміцнення конкурентоспроможності регіональної економіки, зростання якості життя; повноцінність та якість інституційного середовища інноваційно-технологічної діяльності. Доведено, що ознакою якості інституційного середовища інноваційної діяльності є сприятливість інституційно-правового та економічного середовища створення і комерціалізації технологічних інновацій.

ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ЯК СКЛАДОВОЇ ЧАСТИНИ ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

С. М. Лутковська — 2024-11-25

Розглядається важливість екологічних аспектів у контексті інвестиційної політики, що визначається як ключова складова економічного механізму природокористування. Стаття має на меті проаналізувати економічні та екологічні фактори, що впливають на залучення інвестицій в АПК України, і визначити стратегії їхнього оптимального використання для досягнення сталого розвитку сектору. У дослідженні використовуються комплексні аналітичні методи, включаючи статистичний аналіз економічних показників сектору, екологічні оцінки впливу на навколишнє середовище, а також кейс-студії і аналіз сучасних підходів до інвестиційного розвитку в аграрному секторі. Встановлено, що ефективне залучення інвестицій в АПК України потребує врахування не лише економічних показників, а й екологічних аспектів. Отримані дані показують потенціал для підвищення продуктивності за рахунок впровадження новітніх технологій, а також необхідність вдосконалення регулюючих механізмів для забезпечення сталого використання природних ресурсів. Автори аналізують вплив інвестиційних рішень на стан довкілля та природних ресурсів, акцентуючи увагу на необхідності збалансованого підходу до інвестування, що враховує не лише економічні вигоди, а й екологічні ризики. В статті розглядаються основні принципи та інструменти інвестиційної політики з точки зору їхнього впливу на природне середовище, а також вивчаються підходи до підвищення ефективності інвестицій шляхом інтеграції екологічних критеріїв у прийняття інвестиційних рішень. Дослідження так само висвітлює роль регулюючих механізмів у забезпеченні ефективного управління природними ресурсами через інвестиційну політику. Врахування екологічних аспектів у прийнятті рішень про інвестиції дозволяє зменшити негативний вплив промислових та сільськогосподарських процесів на навколишнє середовище. Окрім того, стаття аналізує сучасні тенденції у використанні зелених інвестиційних інструментів, що сприяють розвитку екологічно чистих технологій та стійкому використанню природних ресурсів. Результати дослідження можуть служити основою для розроблення стратегій інвестиційного розвитку агропромислового комплексу, які дозволятимуть збільшити конкурентоздатність українських сільгосппідприємств на міжнародних ринках, знизити вплив сільськогосподарської діяльності на довкілля та підвищити рівень життя сільського населення.

ФОРМУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ МАРКЕТИНГОВИХ КАНАЛІВ ПРОСУВАННЯ ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА НА ГЛОБАЛЬНІ РИНКИ

Т. Р. Керод — 2024-11-25

У статті у фокусі уваги перебувають питання організації та реалізації політики підприємства в частині просування й збуту продукції на глобальних ринках товарів і послуг. Наведено аргументацію в частині того, що одним із найбільш важливих і відповідальних завдань у плані просування продукції підприємств на зовнішні ринки є формування міжнародних маркетингових каналів як так звані умовні маршрути (суб’єкти господарювання, які беруть участь у транспортуванні, логістиці, дистрибуції тощо, інколи включно зі зміною правовласника), за якими товари слідують від місць їх виробництва до споживання на зовнішніх ринках. Метою статті є узагальнення та розвиток теоретичних і методико-прикладних положень, знань про формування та розвиток міжнародних маркетингових каналів просування продукції підприємства на глобальні ринки. Доведено, що формування маркетингового каналу просування продукції на глобальні ринки слугує ключовим елементом маркетингового супроводу експортної, зокрема зовнішньоторговельної діяльності підприємств. Своєю чергою, його складовим етапом є повне розкриття системи розподілу, яка на поточний часовий момент використовується підприємством для просування і продажу товарів (послуг) на зовнішніх ринках збуту. Встановлено, що наступним етапом є узагальнення інформації про: існуючі організації та агентства, які беруть участь у розподілі продукції (послуг); витрати, пов’язані з функціонуванням системи; труднощі і перешкоди на шляху її функціонування. Ідентифіковано, що наступні кроки політики стосуються планування, організації та втілення стрімких змін в існуючу систему просування продукції (послуг) шляхом ухвалення рішень, які базуються на даних, узагальнених на попередніх етапах аналізування. Констатовано, що наступний крок модернізації маркетингових каналів підприємства стосується врахування факторів зовнішнього середовища і конкурентних обмежень. Показано, що завершальним етапом слід вважати здійснення порівняння існуючих маркетингових каналів із перспективним їх баченням і в разі виявлення розбіжностей розробку плану заходів із їх конвергенції. У підсумку коригуючих заходів, власне, й формуються оптимальні маркетингові канали просування продукції (послуг) підприємства на зовнішні глобальні ринки.

МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСУ ВИЗНАЧЕННЯ ВАРТОСТІ СУБ’ЄКТА БІЗНЕСУ

В. М. Сороківський — 2024-11-25

В сучасних реаліях економіки України діяльність суб’єктів бізнесу супроводжується різного роду ризиками. Це може призвести до неотримання прибутку, втрати грошових коштів або навіть до збитку. У зв’язку з цим виникає потреба у прогнозуванні таких показників діяльності суб’єктів бізнесу, які покладено в основу вибору ефективних методів зниження рівня фінансового ризику. Володіння такою інформацією дозволить суб’єкту бізнесу вчасно вжити заходів, щоб покращити його фінансовий стан та запобігти банкрутству. Тому, щоб уникнути цього, актуальним завданням є визначення ринкової вартості суб’єкта бізнесу на даний момент, а також прогнозування величини на наступний період. Для цього використовують прогнозні значення чистого фінансового результату (збитку) та вартості чистих активів, що отримується як методами аналітичного, так і механічного вирівнювання (метод ковзної середньої). При прогнозуванні за допомогою рядів динаміки слід більше уваги приділяти кінцевим значенням рядів. Саме це досягається, застосовуючи метод ковзної середньої. Оскільки використання точкових прогнозів не позбавлене недоліків, то для отримання більш точних результатів у практичних застосуваннях поряд із точковою оцінкою слід вказати ще й інтервальну для наперед заданого рівня значущості, що те саме побудувати довірчий інтервал для індивідуальних значень прогнозу. Зокрема, нами побудовано довірчі інтервали як для вартості чистих активів, так і для чистого фінансового результату (збитку), використовуючи метод середніх (середній абсолютний приріст). Враховуючи значення як точкових прогнозів, так і значення меж довірчого інтервалу для прогнозних значень вартості чистих активів та чистого фінансового результату, розраховано дев’ять значень вартості суб’єкта бізнесу і вказано межі, в яких вони знаходяться.

МАРКЕТИНГОВІ СТРАТЕГІЇ У ФОРМУВАННІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ СУБ’ЄКТІВ БІЗНЕСУ

Ю. М. Томашевський — 2024-11-25

Стаття присвячена актуальним питанням визначення сутності та особливостей формування конкурентних стратегій на підприємствах. Встановлено, що одним із ключових напрямків стратегічного планування є конкурентна стратегія підприємства, яка генерує конкурентні переваги та передбачає перспективу ефективного функціонування та розвитку. Досліджено критерії формування конкурентних переваг підприємства. В Україні поступово створюються нові умови для діяльності підприємств, за яких особливого значення набувають стратегічний підхід, концепція стратегічного управління та розробка стратегії розвитку. Однак більшість підприємств мають низький рівень розвитку цих складників, особливо в сфері маркетингових стратегій. Незважаючи на це, реалізація маркетингових стратегій є ефективним способом забезпечення належного рівня конкурентоспроможності та успішного функціонування підприємства в сучасних умовах бізнесу. Питання розробки маркетингових стратегій підвищення конкурентоспроможності підприємства є актуальними і відіграють важливу роль у виробничих процесах, формуванні збутової політики, організації збутової діяльності та розвитку системи маркетингового менеджменту. У статті доведено, що врахування та дотримання принципів розробки стратегії дає змогу створити ефективний засіб досягнення цілей підприємства, забезпечуючи високу конкурентоспроможність і гнучкість. Обґрунтовано особливості формування конкурентної стратегії підприємства, визначено концептуальні положення цього процесу. У статті також обґрунтовано теоретико-методологічні підходи до вибору конкурентних стратегій підприємств та представлено маркетинговий напрям їх удосконалення. Подано схему поетапного формування маркетингової стратегії підприємства на основі структурно-логічної схеми та оцінки конкурентних позицій підприємства.

ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

О. С. Вербова — 2024-11-25

У статті актуалізується проблематика орієнтації сучасного менеджменту українських підприємств на перспективний розвиток у час війни та прискорених процесів Індустрії 4.0, що потребує реалізації нової гнучкої стратегії управління, яка забезпечить адаптацію підприємств до воєнних реалій, використання можливостей інноваційних цифрових технологій для їхнього сталого розвитку та закладе основи повоєнного інноваційного зростання національної економіки. Метою статті є обґрунтування перспективних напрямів розвитку сучасного менеджменту українських підприємств в умовах глобальних викликів війни і цифрової трансформації та розроблення пропозицій щодо адаптивного стратегічного управління підприємствами як підвалини сталого інноваційного зростання національної економіки. У результаті дослідження розкрито надважливе науково-практичне значення реалізації основних принципів сучасного менеджменту українських підприємств для стратегічних перспектив і нових можливостей. Запропоновано низку перспективних напрямів розвитку сучасного менеджменту українських підприємств: інноваційну професіоналізацію управлінської діяльності, що забезпечить нові можливості та перспективи сучасного менеджменту підприємств в умовах високих ризиків і стрімкої автоматизації праці; пріоритетність людиноцентричної освіти та новітньої людиноцентричної управлінської культури, інструментарієм забезпечення якої є професійні компетентності управлінського персоналу, що мають надзвичайно вагоме науково-практичне значення для розвитку гнучкого менеджменту підприємств в умовах глобальних викликів війни і цифрової трансформації та для його перспективи; розвиток мережевих організаційних структур управління як інноваційних форм управління міжпідприємницькою кооперацією, що здатні через ефект синергії цифрових технологій забезпечити конкурентоспроможність українських підприємств та визначити майбутні стратегічні перспективи їхнього сталого інноваційного зростання; формування стратегічних пріоритетів новітнього менеджменту українських підприємств, що допоможе визначити особливу значущість реалізації гнучких адаптивних стратегій управління підприємствами для забезпечення повоєнного сталого інноваційного розвитку національної економіки. Запропоновано авторську модель сучасної професійної компетентності управлінського персоналу українських підприємств, реалізація якої б дала змогу забезпечити їхню адаптацію до глобальних викликів війни і цифрової трансформації, сформувати кадровий потенціал майбутнього та закласти підвалини нового етапу стратегічного менеджменту підприємств. Окреслено перспективи подальших досліджень цієї тематики, що передбачають ґрунтовний аналіз генерування стратегічного менеджменту українських підприємств для забезпечення повоєнного зростання відповідно до принципів “зеленої” економіки: сталого розвитку, декарбонізації, інклюзії, екологічної безпеки.

МАРКЕТИНГОВА АНАЛІТИКА: СУТНІСТЬ, ЦИФРОВІ ІНСТРУМЕНТИ, РОЛЬ У ПЛАНУВАННІ ТА КОМУНІКАЦІЇ БРЕНДІВ

Т. В. Сак — 2024-11-25

Метою статті є дослідження сутності маркетингової аналітики, основних цифрових інструментів та їхньої ролі у стратегічному плануванні і комунікації брендів. Акцентується увага: маркетингова аналітика є не лише засобом оцінки ефективності маркетингових заходів, але й важливим елементом стратегічного планування, що забезпечує адаптацію бізнесу до динамічних змін ринкового середовища. Проаналізовано сучасні підходи до маркетингової аналітики та наведено власне трактування цього поняття. Розглянуто основні завдання маркетингової аналітики, етапи її здійснення, а також ключові фактори, що впливають на процес аналізу. Зокрема, йдеться про технологічні зміни, які вимагають від підприємств постійного вдосконалення своїх аналітичних інструментів, а також про зміну споживчої поведінки, яка диктує нові підходи до розробки маркетингових стратегій. У статті акцентовано увагу на використанні сучасних цифрових технологій, таких як Великі дані, штучний інтелект та машинне навчання, для підвищення ефективності маркетингових комунікацій. Ці інструменти дозволяють більш точно визначати цільові сегменти аудиторії, персоналізувати маркетингові комунікації та прогнозувати поведінку споживачів, що сприяє підвищенню ефективності маркетингових заходів. Наведено детальний опис механізму маркетингової аналітики, який включає кілька етапів: визначення цілей і завдань маркетингової аналітики, вибір методів, інструментів, збір та обробка даних; аналіз даних; інтерпретація результатів та підготовка рекомендацій; прийняття управлінських рішень; проектування змін у компанії; моніторинг та оцінка ефективності змін. Запропоновано підхід до поділу інструментів маркетингової аналітики на операційну та стратегічну аналітику, що допомагає підприємствам ефективно управляти брендами та адаптуватися до змінних умов ринку. Наголошено на необхідності інтеграції маркетингової аналітики в загальну стратегію розвитку підприємства, що дозволяє забезпечити комплексний підхід до управління бізнесом і досягнення довгострокових цілей. Стаття робить вагомий внесок у розуміння сучасної маркетингової аналітики та її ролі в управлінні підприємствами в умовах цифрової економіки.

ВИЗНАЧЕННЯ ВАРТОСТІ КОМПАНІЇ ЯК ІНДИКАТОР ЕФЕКТИВНОСТІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ: ОСНОВНІ ПІДХОДИ ТА МЕТОДИ

М. І. Іоргачова — 2024-11-25

У статті розглядається питання визначення вартості компанії, яка є однією з ключових складових у сфері корпоративного управління. Визначення вартості дозволяє оцінити рівень конкурентоспроможності та успішності компанії на ринку. Процес визначення вартості компанії виконується з певною метою, що впливає на вибір методу оцінки. Вартість компанії може служити індикатором ефективності корпоративного управління, а її точне визначення залежить від обраних підходів та методів. У статті систематизовано існуючі підходи визначення вартості компанії та методи відповідно до кожного підходу (методи дохідного підходу, методи витратного (майнового) підходу, методи порівняльного підходу та методи інтегрованого підходу до оцінювання вартості компанії), проаналізовано особливості їх застосування на практиці, а також виявлено переваги даної систематизації при використанні існуючих підходів і методів оцінки на практиці. Визначено, що існуючі підходи та методи не тільки не є взаємовиключаючими, але й доповнюють один одного, а вибір методів оцінки здебільшого залежить від характеристик оцінюваної компанії та критеріїв вибору методичного інструментарію. Зазвичай отримані за допомогою різноманітних методик оцінки співставляються між собою, що дозволяє провести адекватну оцінку певної компанії з урахуванням максимальної кількості факторів впливу та формування вартості. Процес оцінки вартості компанії стає ефективним інструментом, що дозволяє своєчасно адаптувати управлінські рішення до змін у ринковій кон’юнктурі. Вартість компанії виступає як показник результативності прийнятих рішень власниками та управлінським персоналом. У статті авторами приділено увагу важливості визначення вартості компанії як складового індикатора ефективності корпоративного управління компанією, зокрема вказано взаємозв’язок між ефективним корпоративним управлінням та зростанням вартості компанії. Окреслено можливі напрямки подальших досліджень із даної проблематики, зокрема розробку комплексного (інтегрального) підходу щодо проведення оцінки вартості компаній.

БІОЕНЕРГЕТИЧНІ АКТИВИ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ: СКЛАД, СТРУКТУРА, ЗНАЧЕННЯ

Ю. А. Біла — 2024-11-25

Позитивна динаміка розвитку біоенергетики зумовлює необхідність у розробці структурованої теоретичної бази для відображення біоенергетичних активів в обліку та інтегрованій звітності аграрних підприємств. Комплексний підхід до формування концептуальних засад біоенергетичних активів, починаючи від вирощування енергетичних культур до виробництва біопалива, сприятиме створенню правильної методики обліку стратегічно важливих об’єктів енергетики. Метою дослідження є визначення складу і структури біоенергетичних активів для відображення в обліково-інформаційній системі аграрних підприємств. До складу біоенергетичних активів включено: енергетичні рослини, біомасу, біопаливо. Енергетичні рослини класифіковано за такими ознаками: видом (енергетичні та сільськогосподарські культури), терміном експлуатації (багаторічні та однорічні), походженням (наземні та водорості), складом (олійні, лігноцелюлозні та цукровмісні). Визначено, що перевагами енергетичних рослин є: альтернатива викопному паливу, позитивний вплив на грунт та клімат, невибагливість до природних умов. Біомасу для облікових потреб розділено на чотири складові: рослинного походження (деревна та трав’яна біомаса); тваринного походження; мікроводорості; промислові і побутові відходи. Біопаливо як біоенергетичний актив структуровано за агрегатним станом на: тверде (паливні дрова, деревні гранули, пелети, біовугілля), рідке (біодизель, біоетанол, біометанол, біопропанол, біобутанол, біомазут), газоподібне (біогаз, біометан, біоводень). Запропонована структура біоенергетичних активів дає можливість створити інформаційну базу для коректного відображення їх на рахунках обліку аграрних підприємств. Подальші дослідження будуть спрямовані на управління собівартістю біоенергетичних активів як важливого макроекономічного інструменту впливу на енергетику та клімат.

ОРГАНІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Н. І. Власюк — 2024-11-25

Важливим вектором функціонування вітчизняних суб’єктів господарювання повинна стати активізація інноваційної діяльності як чинник досягнення успіху на ринку, а також як запорука виживання в умовах загострення конкурентної боротьби та за умов воєнного стану. Незадовільний стан інноваційної активності переважної більшості підприємств України пояснюється обмеженістю фінансових ресурсів, спрямованих до інноваційної сфери, підвищеним ризиком будь-якого інвестування, відсутністю у країні дієвої політики, що стимулює нововведення. Забезпечення розвитку промислових інновацій потребує створення та функціонування відповідних інституцій, які впливатимуть на інноваційну діяльність у промисловому секторі та сприятимуть впровадженню та поширенню інновацій. Тому формування та розвиток національної інноваційної системи є надзвичайно важливим аспектом промислово-інноваційного розвитку та неодмінною логікою реалізації національної інноваційної політики. Активізація інноваційної діяльності можлива тільки на основі розвиненої системи фінансування, що покликана забезпечувати вирішення таких найголовніших завдань: створення необхідних передумов для швидкого та ефективного впровадження нововведень у всіх ланках народно-господарського комплексу країни, забезпечення її структурно-технологічної перебудови; збереження і розвиток стратегічного науково-технологічного потенціалу в пріоритетних напрямах розвитку; створення необхідних матеріальних умов для збереження кадрового потенціалу науки і техніки, запобігання його відтоку за кордон. Для вдосконалення стимулювання інноваційної діяльності в Україні потрібен новий комплексний механізм стимулювання всього інноваційного процесу – від фундаментальних досліджень до впровадження розробок у виробництво. Створення такого механізму є доцільним не тільки на державному, а й на регіональному рівні. У перспективі основним джерелом фінансування інноваційної діяльності мають стати приватні фінансові ресурси вітчизняних та іноземних інвесторів за законодавчої підтримки інноваційної сфери з боку держави.

СИСТЕМА ПРОТИДІЇ НЕДОБРОСОВІСНІЙ КОНКУРЕНЦІЇ В СФЕРІ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

А. В. Єременко — 2024-11-25

В межах дослідження визначено, що глобалізація світової економічної системи сприяє поширенню неправомірного використання інтелектуальних і комерційних ресурсів з метою протиправного одержання прибутків. Заходи протидії контрафакції повинні здійснюватися на основі вдосконалення співробітництва та координації зусиль на національному, регіональному та міжнародному рівнях між різними органами влади та підприємницькими структурами. В довгостроковому плані найбільш радикальним засобом боротьби з недобросовісною конкуренцією слід вважати усунення соціально-економічних причин існування контрафакції. Це стосується підвищення життєвого рівня та правової культури населення слаборозвинутих країн, які є основними виробниками та споживачами контрафактних товарів та послуг. Показано, що в умовах інтернаціоналізації ринкової економіки поширюються тенденції неправомірного використання чужих інтелектуальних і комерційних ресурсів з метою протиправного отримання прибутків; проблеми захисту сучасного бізнесу від недобросовісної конкуренції обумовлені розміщенням на територіях декількох країн із різними юрисдикціями, а також появою нових об’єктів нематеріальних активів, норми правового захисту яких і механізми їх реалізації ще не сформувалися. З’ясовано, що найбільш поширеними діями недобросовісної конкуренції є розповсюдження контрафактної продукції і неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці; найбільш доцільною в боротьбі з підробками товарів є гармонізація законодавства про захист від недобросовісної конкуренції; сучасні заходи протидії піратству повинні здійснюватися на основі вдосконалення співробітництва та координації зусиль на національному, регіональному та міжнародному рівнях між різними органами влади та підприємницькими структурами. Зроблено висновок, що найбільш радикальним засобом охорони комерційної таємниці щодо електронного бізнесу та електронної комерції є одночасне застосування правових методів та сучасних технологій інформаційної безпеки.

ГРАНТИ ПРОЕКТУ USAID «ГОВЕРЛА» ЗАДЛЯ ЗМІЦНЕННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ, ПІДТРИМКИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ТА ПОСИЛЕННЯ ЗАЛУЧЕННЯ ГРОМАДЯН У ПРОЦЕСИ ВРЯДУВАННЯ

М. Я. Кобеля-Звір — 2024-11-25

У статті здійснено аналіз грантових можливостей Проекту USAID «Говерла» задля зміцнення місцевого самоврядування, підтримки децентралізації та посилення залучення громадян у процеси врядування в Україні на прикладі актуального грантового конкурсу для громад Львівської, Рівненської, Одеської, Закарпатської, Житомирської, Волинської, Полтавської, Чернігівської, Сумської, Харківської та Миколаївської областей. Проаналізовано актуальний у 2023-2024 рр. грантовий конкурс, у межах якого організація DAI Global, що його реалізує, заохочує заявників пропонувати проектні концепції, актуальні на місцевому рівні, в яких буде запропоновано заходи та роботу з місцевими партнерами у цільових регіонах. У дослідженні встановлено, що претендувати на грант можуть організації, які фокусуються на цільовій аудиторії/бенефіціарах із діяльністю на національному рівні. USAID ставить за пріоритет підтримати в Україні грантовим фінансуванням у розмірі 6 000 000 дол. практичні рішення, що сприятимуть досягненню цілей Проекту «Говерла», а саме: підвищення інституційної спроможності та ефективності місцевого самоврядування в Україні; підтримка більш самостійного регіонального управління; створення механізмів, які сприятимуть активнішій участі громадян у місцевому самоврядуванні. Акцентовано: орієнтовно 30 грантів Проекту USAID «Говерла» отримають організації, які відповідають вимогам конкурсу та пропонують інноваційні та дієві рішення в пріоритетних громадах задля зміцнення місцевого самоврядування, підтримки децентралізації та посилення залучення громадян у процеси врядування. Підсумовано: на гранти в межах грантової складової Проекту USAID «Говерла» можуть претендувати ініціативи, які пов’язані з місцевим самоврядуванням, прозорістю та підзвітністю, адвокацією, залученням громадян та децентралізацією у цільових географічних регіонах. Наголошено: як наслідок реалізованих на грантові кошти Проекту USAID «Говерла» ініціатив в Україні варто очікувати наближення нашої держави до ЄС та узгодження української системи місцевого самоврядування з європейськими стандартами.

СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ: СУЧАСНИЙ АСПЕКТ

А. І. Кійко — 2024-11-25

У статті досліджено економічну суть транспортно-експедиторської діяльності підприємства. Розкрито особливості транспортно-експедиційних послуг як форму посередницьких операцій у сфері надання транспортних послуг із перевезення вантажів у системі економічних відносин. Виділено можливі взаємовідносини учасників із надання транспортно-експедиційних послуг. Розглянуто порядок нормативно-правового регулювання здійснення транспортно-експедиторської діяльності та особливостей надання таких послуг. Виділено основних учасників транспортно-експедиторської діяльності в системі економічних відносин. У дослідженні застосовано загальнонаукові методи та специфічні прийоми. Методологічною основою є системний підхід, що дав змогу визначити місце обліку в транспортно-експедиторській діяльності підприємств. У дослідженні використано методи теоретичного узагальнення та спостереження – для вивчення нормативно-правового регулювання транспортно-експедиторської діяльності. Застосовано логічний аналіз – для дослідження загальних тенденцій розвитку транспортно-експедиторської діяльності. Особлива увага приділяється структурі транспортно-експедиторського обслуговування та функціям транспортно-експедиторської діяльності підприємств. Також розглядається транспортна-експедиторська діяльність підприємств як невід’ємна складова ефективного управління ланцюгом постачання. Досліджуються особливості транспортно-експедиторської діяльності та аналізується необхідність впровадження інноваційних технологій та цифрових інструментів для покращення ефективності системи обліку та контролю у транспортно-експедиторській діяльності підприємств. Вивчаються основні аспекти транспортно-експедиторської діяльності, включаючи управління логістикою, зберіганням, транспортуванням та експедицією, їхній вплив на побудову ефективної системи обліку транспортно-експедиторських підприємств. Ця стаття має на меті висвітлити важливість правильного обліку та контролю в транспортно-експедиторській діяльності для підвищення ефективності ланцюга постачання, забезпечення точності фінансової звітності та підвищення конкурентоспроможності підприємств у сучасних умовах глобалізації ринків.

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ПІДТРИМКИ РОЗВИТКУ СЕКТОРА МАЛОГО І СЕРЕДНЬОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА: МЕХАНІЗМИ ТА ІНСТРУМЕНТАРІЙ РЕАЛІЗАЦІЇ

П. М. Коваль — 2024-11-25

Відмінності між багатьма видами підприємництва зумовлені різним рівнем суспільного поділу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічних типів виробничих процесів. У статті наголошено на важливості реалізації державної політики підтримки розвитку сектора малого і середнього підприємництва, що обумовлено його здатністю вирішувати досить складні завдання забезпечення стабільності та поступу національного господарства, а особливо в умовах нових ринкових викликів. Виявлено низку інституціональних та структурних характеристик розвитку сектора малого і середнього підприємництва, які тісно поєднані з системою державного управління та корелюються з напрямами державного регулювання економіки. Запропоновано комплекс механізмів та інструментів (засобів) державної політики підтримки розвитку сектора малого і середнього підприємництва, зокрема: (1) інституційний (розроблення нормативно-правових положень, що стимулюють розвиток підприємницької діяльності; запровадження стратегічного планування розвитку сектора; сприяння інтеграційним процесам у секторі; забезпечення послідовності та передбачуваності регуляторної політики у підприємницькому середовищі), (2) інвестиційний (розроблення та реалізація пілотних інвестиційно-інноваційних проєктів у підприємницькому середовищі; стимулювання інвестиційної підприємницької активності; розвиток дієздатної та розгалуженої мережі фінансово-кредитних фондів інвестиційної підтримки бізнесу; створення та розбудова інвестиційних майданчиків), (3) організаційний (розбудова інформаційно-комунікаційних мереж у секторі; організація постійного діючого моніторингу і контролю підприємницького середовища; дерегуляція та спрощення ведення бізнесу; посилення інформаційно-аналітичної та маркетингово-промоційної підтримки підприємницьких ініціатив), (4) інфраструктурний (розвиток фінансово-кредитної інфраструктури підтримки бізнесу; формування цифрової індустрії в підприємницькому середовищі; розбудова повноцінної інфраструктури детінізації економіки та антикорупційного регулювання; розбудова інноваційно-технологічної інфраструктури в секторі).

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ РЕГІОНАЛЬНОГО ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

О. В. Колянко — 2024-11-25

Стаття присвячена транскордонному співробітництву. Сформульовано підхід до розуміння управління місцевими органами влади усіх транскордонних регіонів України. У статті розглянуто основні концепції транскордонного співробітництва як важливої складової євроінтеграційних процесів в Україні та чинника підвищення конкурентоспроможності регіонів. Дослідження базується на ідеях конкурентоспроможності, макроекономічної стабільності, а також на теоріях розвитку соціального капіталу та державно-приватного партнерства. Описано сутність транскордонної співпраці. Виявлено, що для покращення економічної складової механізму регулювання співробітництва необхідно підвищувати ефективність виконання його функцій. Це включає поліпшення фінансового забезпечення транскордонної співпраці та стимулювання суб’єктів господарської діяльності регіону до участі в її організаційних та економічних формах, зокрема через розвиток зовнішньоекономічних зв’язків у прикордонних регіонах України. Встановлено, що основними принципами організації транскордонної співпраці в європейських країнах є партнерство, субсидіарність і взаємодоповнюваність. Проаналізовано типи організації транскордонного співробітництва, які використовуються в європейській практиці, зокрема співпраця за принципом ad hoc, єврорегіони, європейські угрупування територіального співробітництва, об’єднання єврорегіонального співробітництва та робочі громади. Найбільшою проблемою, з якою стикаються всі, хто хоче поширювати транскордонне співробітництво в Україні, є відсутність професійно підготовлених територіальних менеджерів, які б могли ефективно використовувати можливості, що відкриваються в межах співпраці між сусідами. Метою розвитку транскордонного співробітництва є процеси державотворення, які вимагають делімітації та демаркації кордонів, посилення їх бар’єрної функції, а основна ціль транскордонного співробітництва – це нівелювання наявності державних кордонів при відповідному гарантуванні державної безпеки. Вирішення таких завдань вимагає нових підходів до розробки стратегії розвитку держави, зокрема її регіональної політики, інтеграційних процесів, використання європейських напрацювань і методичних рекомендацій, які вже на практиці довели свою ефективність. Виокремлено основні складові, що характеризують ефективність програми управління проблемами співробітництва, для прискорення соціально-економічного та екологічного розвитку периферійних прикордонних теренів, основною перешкодою залишається кваліфікація кадрів на всіх рівнях влади. Лише забезпеченість професіоналами дасть можливість формувати цілісну систему транскордонного співробітництва, як це є в ЄС. Виходячи з сучасного стану держави в процесі глобалізаційних змін та військового стану, запропоновано заходи щодо вдосконалення регіонального транскордонного співробітництва.

ОНТОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ ЯК ІНСТИТУЦІЙНА ОСНОВА НООЕКОНОМІКИ

І. С. Косоловський — 2024-11-25

Досліджуються культурні конотації аксіологічних текстів економічної діяльності в їх інституційних модифікаціях економічного розвитку. На основі дихотомії форм культурної ментальності аналізуються патернальні конфігурації інституційної архітектоніки економічних систем та перспективи їх еволюції. Стверджується, що праксеологічний детермінізм ургійної діяльності постіндустріальної економіки чуттєвої культури, дійшовши меж субстанційного першоелемента матеріальної дійсності через застосування цифрових і квантових технологій та штучного інтелекту, опиниться перед континуальною безконечністю пізнання і практики іманентної природи самої людини. Такий тип економіки визначається нами як нооекономіка – інтелігібельна творчість аксіологічних текстів онтологічної новизни для зняття екзистенційних суперечностей між буттям і небуттям. При цьому наголошується, що пропозиція саме такого типу текстів являтиме собою необхідність людської, а не машинної присутності, де вартість зберігатиме субстанційні виміри живої праці – спонтанні флуктуації свідомості розпаковування спресованих сенсів семантичного вакууму для творення образів естетично, нормативно та екзистенційно наповнених світів пізнаної досконалості. Нооекономіка трактується як інституційно-інклюзивний простір інтелігібельно розширеного горизонту праксеологічного вибору, де можливості не детерміновані зовнішніми матеріальними обставинами, а виключно когнітивним іманентним потенціалом творення текстів онтологічної новизни. Також постулюється аксіологічна реанімація екзистенційних наративів символічного обміну поруч із ринковим в умовах нооекономіки тією мірою, якою нульові граничні витрати виробництва цифрових технологій та тотальність квантової реальності, емансипованої від детермінізму поступальної локалізації існуючого, не анулюють принцип дефіциту у доступі до матеріальних засобів існування, розширивши до безконечності можливості пропозиції, а не потреби попиту, у вигляді надлишку – неодискретненого формату споживчого блага, що задовольняє потреби безлічі споживачів в міру їх когнітивної адекватності.

ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ, ОСОБЛИВОСТІ ТА НЕДОЛІКИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ НЕДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ В УКРАЇНІ

Н. М. Липко — 2024-11-25

Реформування пенсійної системи в Україні є ключовим викликом для суспільства, зважаючи на його економічну, соціальну та демографічну значущість. Не до кінця реформована пенсійна система не гарантує прийнятний рівень життя для пенсіонерів, чинить тиск на державний бюджет та, відповідно, докладається до сповільнення темпів економічного зростання в державі. Одним із елементів сучасної пенсійної системи, який неефективно функціонує, є її третій рівень – недержавні пенсійні фонди (НПФ). За двадцять років існування вони так і не стали популярною альтернативою для солідарного рівня пенсійної системи. Це зумовлює актуальність дослідження причин, чому так відбулося. Безперечно, інвестиційна стратегія та інвестиційна діяльність недержавних пенсійних фондів - одна з передумов. Метою статті було дослідити особливості інвестиційної стратегії недержавних пенсійних фондів в Україні та визначити фактори, які впливають на її ефективність. Встановлено: інвестиційна стратегія недержавних пенсійних фондів є консервативною та негнучкою, що спричинено реаліями національної економіки, рівнем розвитку фінансових ринків та існуючими законодавчими обмеженнями. Вимоги до інвестиційної стратегії НПФ в Україні є доволі строгими у порівнянні з іншими країнами. Вказані обставини можуть свідчити про необхідність перегляду інвестиційної стратегії НПФ у бік збільшення її гнучкості та відповідності існуючим реаліям. Подальші дослідження у даному напрямі повинні включати в себе вивчення взаємозв’язку між інвестиційною діяльністю НПФ та рівнем розвитку фінансових ринків, аналіз дохідності різних інвестиційних стратегій та апробації досвіду інших країн, схожих до України економічними та соціально-демографічними характеристиками, до інвестиційної діяльності вітчизняних недержавних пенсійних фондів.

РОЛЬ КОНСАЛТИНГОВИХ КОМПАНІЙ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ НАДАННЯ ПОСЛУГ ІЗ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ СУБ’ЄКТАМ БІЗНЕСУ

Г. В. Мацьків — 2024-11-25

Статтю присвячено дослідженню ролі консалтингових компаній у забезпеченні надання послуг із бухгалтерського обліку суб’єктам бізнесу. Розглянуто сутність консалтингу та особливості бухгалтерського консалтингу в контексті передачі ведення обліку підприємства на аутсорсинг. Уточнено перелік критеріїв вибору консалтингових компаній для ведення бухгалтерського обліку. Залежно від характеру взаємодії консалтингової компанії з суб’єктами бізнесу виділено такі моделі співпраці, як повний аутсорсинг (делегування всіх функцій консалтинговій компанії), частковий аутсорсинг (делегування консалтинговій компанії непрофільних функцій), зовнішній нагляд (аналіз звітності підприємства та надання рекомендацій), абонентське обслуговування (надання консультацій) та змішану модель співпраці. Відображено ряд переваг і недоліків бухгалтерського консалтингу, на які варто орієнтуватися клієнтам при співпраці з консалтинговими компаніями. Для мінімізації недоліків та ризиків від співпраці підприємства з консалтинговою компанією суттєву увагу приділено критеріям відбору суб’єктів консалтингового бізнесу. Правильний вибір консалтингової компанії є запорукою успішного управління підприємством, виходу його на якісно новий рівень розвитку. Організація будь-якого процесу, зокрема і бухгалтерського консалтингу, вимагає детального дослідження, опису особливостей його проходження. Обґрунтовано порядок здійснення бухгалтерського консалтингу, визначено його стадії та етапи, а також розкрито проблемні питання, які виникають у ході проходження основних етапів. Запропоновано в ході процесу бухгалтерського консалтингу виділяти підготовчий етап, діагностичний етап, етап планування, реалізаційний та завершальний етапи. Дотримання запропонованого підходу дозволить забезпечити ефективність бухгалтерського консалтингу, своєчасне виявлення проблем на всіх етапах його здійснення, тим самим забезпечуючи реалізацію принципу ефективності.

СУТНІСТЬ ФІСКАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА СТИМУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА НА РІЗНИХ РІВНЯХ УПРАВЛІННЯ: КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПОНЯТЬ

Т. В. Мединська — 2024-11-25

У статті досліджується сутність фіскального середовища стимулювання підприємництва на когерентному поєднанні низки домінантних ознак, зокрема просторова та часова оцінка, структурно-інституційна характеристика, рівень управління (національний, регіональний, локальний), узгодженість та взаємодія між структурними компонентами на вході та виході системи та ін. Розуміння сутності фіскального середовища стимулювання підприємництва розглядається на різних рівнях управління: національному, регіональному і локальному. Нами виокремлено характерні основні ознаки фіскального середовища, такі як: складність фіскального середовища, часова оцінка, взаємообумовленість чинників формування фіскального середовища, змінність та оптимальність фіскального середовища. Узагальнюючи погляди вчених щодо трактування сутності поняття “фіскальне середовище”, ми окреслили характерні особливості фіскального середовища. Вважаємо, що одним із основних завдань формування фіскального середовища на регіональному і локальному рівнях є формування сприятливих умов для стимулювання підприємницької активності за рахунок обґрунтованих інституційних умов нарощення податкового потенціалу, який реалізується не лише через обґрунтованість системи адміністрування місцевих податків і зборів, а й через оптимальність податкового навантаження в світлі задоволення бюджетних потреб місцевого розвитку в майбутньому. З погляду теоретичного обґрунтування, методології формування та ефективного управління розвитком фіскального середовища ми здійснили уточнення споріднених категорій на основі запропонованої структурно-змістової ієрархії цих понять за принципом зростання ступеня охоплення економічних відносин: фіскальний механізм, фіскальна система, фіскальна політика, фіскальний простір. Запропоновано розглядати фіскальне середовище як поняття, що описує загальну сукупність умов формування та реалізації фіскальної політики, які включають усі чинники впливу на державні фінанси, враховує економічний і політичний контекст, правове регулювання, макроекономічні індикатори, а також охоплює всі процеси, пов’язані з адмініструванням бюджетних доходів і витрат.

ПУБЛІЧНА ДИПЛОМАТІЯ У СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

М. І. Миронова — 2024-11-25

За останні десятиліття технологічні зміни та глобалізація суттєво змінили міжнародні економічні відносини. Трансформації, що відбуваються у світовій політиці, обумовлені глобальною масовою комунікацією та розвитком базованих на кіберпросторі нових форм міжнародних економічних відносин, змусили дипломатію адаптуватися до нового порядку. Традиційна дипломатія вийшла з вузьких, жорстких рамок, модифікувавши свої цілі, форми і засоби відповідно до потреб аудиторії XXI століття, що призвело до формування публічної дипломатії. Явища глобалізації, створення нових способів державного управління та переформатування міжнародних економічних відносин спричинили появу нових форм представлення та реалізації зовнішньополітичних цілей і завдань держав. Зовнішньополітичні відомства у всьому світі переорієнтували свої методи ведення зовнішньої політики, адаптуючи їх до мінливої світової системи та очікувань глобальної аудиторії. Наслідком інституційної трансформації та концептуальних змін у дипломатичній практиці стала орієнтація на відкритість і розбудову глибоких відносин, в яких активну участь беруть недержавні áктори та громадяни, особливо ті, що проживають за кордоном. Класична дипломатія, зарезервована для урядів, зазнала значних змін, безпосередньо впливаючи на міжнародні економічні відносини. У статті детально розглядається, як явище та дослідження публічної дипломатії можуть бути пов’язані з міжнародними економічними відносинами. Особлива увага приділяється концепції публічної дипломатії, яка поєднує елементи зовнішньої політики, пропаганди, політичного маркетингу та культурної дипломатії. Публічна дипломатія, як зазначено, сприяє формуванню позитивного іміджу країни та розвитку міжнародного економічного співробітництва. Проаналізовано також роль освіти в публічній дипломатії, підкреслено її значення для міжкультурного діалогу, формування толерантності та розвитку міжнародних відносин. Авторами відзначено, що економічна пропаганда та просування національних брендів є важливими аспектами публічної дипломатії, що сприяють розвитку міжнародних економічних відносин.

ІНСТРУМЕНТАРІЙ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ СФЕРИ ІТ-ПОСЛУГ

Л. М. Патер — 2024-11-25

Інтелектуалізація праці є вже тривалий час важливою складовою функціонування та розвитку підприємств, а в міру глобалізації та неоіндустріалізації така залежність значно посилилась і надалі буде лише зростати. У статті обґрунтовано низку конкурентних переваг, що створює інтелектуальний капітал для підприємств, зокрема сфери ІТ-послуг, та наголошено на важливості його активного нагромадження і використання у всіх напрямах економічної діяльності. Виділено пріоритетне значення процесів інтелектуалізації праці та звернуто увагу на основні їх параметри – творчий потенціал, фахові компетенції, професійно-кваліфікаційний рівень, трудова активність, креативні здібності персоналу. Визначено інструментарій формування та розвитку інтелектуального капіталу підприємств сфери ІТ-послуг, розподіл яких здійснено відповідно до таких характеристик: створення конкурентоспроможних робочих місць з огляду на зміни в ІТ-галузі, дотримання інституційно-правових норм трудового законодавства, впровадження колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин, створення умов для професійно-кваліфікаційного розвитку в сфері ІТ-послуг, посилення трудової мотивації праці при створенні ІТ-продукції, забезпечення соціального захисту та надання соціальних гарантій бізнесом – інструменти формування інтелектуального капіталу; диференціація форм зайнятості в ІТ-сфері, підвищення трудової та соціальної активності, налагодження довірчих відносин та рівного партнерства, участь у капіталі ІТ-підприємства та прийнятті управлінських рішень, підвищення рівня соціально-трудової згуртованості, моральних та етичних норм, реалізація особистого потенціалу працівника при створенні ІТ-продукції, комерціалізація об’єктів інтелектуальної власності – інструменти розвитку інтелектуального капіталу. Наголошено на важливості дотримання менеджментом підприємств сфери ІТ-послуг принципів продуктивності, відповідальності, культури, партнерства, мотивації, соціалізації та інших при формуванні та розвитку інтелектуального капіталу.

СКЛАДОВІ МЕРЧЕНДАЙЗИНГУ У ФОРМУВАННІ АТМОСФЕРИ РОЗДРІБНОГО ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

С. А. Середа — 2024-11-25

В статті наведено результати спроби дослідження ролі чинників торговельного мерчендайзингу у формуванні атмосфери роздрібного торговельного підприємства, подальшого його ефективного та прибуткового функціонування. Показано, що створення максимально зручної, сприятливої атмосфери для відвідувача – основна ідея при створенні роздрібного торговельного підприємства (далі – РТП). Похід до магазину може бути тяжкою необхідністю, а може бути задоволенням, маленьким святом. Атмосфера магазину – середовище, яке продавець здатен створювати сам, на відміну від впливу зовнішніх факторів. Атмосфера магазину визначається сукупністю дуже багатьох чинників: дизайн інтер’єру та обладнання, викладення товару, кваліфікація персоналу та багато іншого. Натомість управління роздрібним торговельним підприємством охоплює всі сфери його діяльності. Метою системи реалізації ефективного управління є побудова раціонально спланованої й організованої системи, що дає змогу реагувати на зміни ринкової кон’юнктури за рахунок управлінського впливу на внутрішні змінні бізнес-процесів. Розглянуто елементи мерчандайзингу, що в сукупності утворюють його комплекс як систему взаємопов’язаних і цілеспрямованих дій, здатних змінюватися залежно від конкретних умов ринку і вимог споживачів. Відповідно до чотирьохелементної концепції всі її елементи поділяються на базові складові з інструментами маркетингу та візуальний мерчандайзинг. У сукупності вони формують систему інструментів і методів мерчандайзингу у вигляді симетричних елементів, тобто елементів позиціювання бренда та елементів облаштування внутрішнього простору роздрібного торговельного підприємства. Встановлено, що процес мерчандайзингу також містить систему змінних, що забезпечують просування товарів на основі психології покупців: розподіл товарів у торговельному залі, планування торговельного простору, викладення товарних позицій, рівень освітленості, перенесення кольорів, медійного аромосупроводження, рекламу в місцях продажів. Узагальнення функцій мерчандайзингу дає змогу визначити складові інструментарію мерчандайзингу. Зроблено висновок: комплекс заходів ефективного управління роздрібним торговельним підприємством є широким поняттям, що містить і поведінковий, і візуальний мерчандайзинг, охоплює всі підконтрольні менеджменту підприємства змінні торговельно-технологічних процесів, які впливають на ефективність і прибутковість управління.

МАКРОПРУДЕНЦІЙНИЙ НАГЛЯД ДІЯЛЬНОСТІ НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ

О. І. Скаско — 2024-11-25

У статті розглянуто генезис особливостей реалізації макропруденційної політики центрального банку як засобу підтримання фінансової безпеки держави. Визначено сутність макропруденційного регулювання та нагляду: вживати заходів, спрямованих на зменшення негативного впливу системного ризику та ризику циклічності, а також забезпечення стабільного розвитку фінансового сектору. Обгрунтовано: попередні світові кризи показали, що фінансова система має суттєвий вплив на фінансову безпеку держави. Водночас вони зумовили зміни у регулюванні та контролі за небанківським ринком у багатьох країнах та Україні зокрема. Охарактеризовано цілі макропруденційного регулювання. Досліджено вплив основних інструментів макро-пруденційної політики на параметри економічної системи. Визначено основні негативні чинники, які впливають на фінансову безпеку держави. Досліджено вітчизняний досвід щодо регулювання фінансової системи, тобто висвітлено хронологію впровадження інструментів регулювання ринку небанківських фінансових установ у розрізі: страховий ринок, кредитні спілки, лізингодавці, факторингові та фінансові компанії, ломбарди, бюро кредитних історій, колекторські компанії, комерційні агенти й оператори платіжних послуг. Розкрито основні принципи макропруденційного регулювання і нагляду та ключові його завдання. Охоплено зміни на міжнародному рівні щодо макропруденційного нагляду за фінансовою системою будь-якої країни. Виокремлено ключові нормативні акти, які стали наслідком запровадження даної політики макропруденційного регулювання. Описано класифікацію інструментів макропруденційної політики, що рекомендовані Комітетом з глобальної фінансової стабільності. Розкрито можливі шляхи вдосконалення політики Національного банку України.

ОБГРУНТУВАННЯ ВИТРАТ ТА РИНКОВОЇ ВАРТОСТІ НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ, ЩО НАВЧАЮТЬСЯ ЗА КОШТИ ФІЗИЧНИХ ЧИ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

Л. Р. Струтинська — 2024-11-25

Проаналізовано результати набору державними закладами вищої освіти студентів, що навчаються за кошти фізичних чи юридичних осіб, на освітніх професійних програмах галузі знань 13 “Механічна інженерія” спеціальності 133 “Галузеве машинобудування”. Встановлено, що порівняно з попередніми навчальними роками у наборі 2023-2024 навчального року на 50-70% збільшилася чисельність студентів цієї категорії. Пропорційно від 20 тис. грн до 40-45 тис. грн збільшилися у державних ЗВО і обсяги річної оплати студентами їх комерційного навчання. Виявлено, що заклади вищої освіти як надавачі освітніх послуг не надають фізичним чи юридичним особам, які оплачують навчання “студентів-комерційників”, детальної інформації щодо переліку статей витрат сплачених коштів. Обумовлено це, очевидно, відсутністю в них науково обґрунтованих методик розрахунків витрат на провадження навчального процесу для студентів денної форми навчання. Запропоновано методику оптимізації вартості навчання студентів, що навчаються за кошти фізичних чи юридичних осіб на денній формі навчання. Дана методика ґрунтується на застосуванні розроблених математичних залежностей, що дозволяють обчислити витрати ЗВО на навчання студента денної форми навчання загалом та “студента-комерційника” зокрема. Запропоновані математичні залежності розрахунків вартості навчання студентів ґрунтуються на врахуванні обсягів заробітної плати штатних викладачів професорсько-викладацького складу та допоміжного персоналу ЗВО, причетних до провадження навчального процесу. Також враховані витрати закладу освіти на якісне забезпечення провадження навчального процесу та дотримання санітарно-гігієнічних норм його здійснення. На прикладі освітньо-професійної програми підготовки студентів спеціальності 133 “Галузеве машинобудування” в Інституті механічної інженерії та транспорту Національного університету “Львівська політехніка” проілюстровано спроможність запропонованої методики доволі точно розрахувати вартість річного навчання студента денної форми навчання за кошти фізичних чи юридичних осіб. Цілком очікувано вона виявилася на 17% нижчою від встановленої адміністрацією цього ЗВО вартості річного навчання.

КРОС-ПРОДАЖІ В РИТЕЙЛІ: СУТНІСТЬ, МОЖЛИВОСТІ ТА МЕРЧЕНДАЙЗИНГОВІ ІНСТРУМЕНТИ РЕАЛІЗАЦІЇ

О. І. Шалева — 2024-11-25

У статті досліджуються особливості крос-продажів як дієвої технології підвищення ефективності функціонування ритейлу. Охарактеризовано сутність крос-продажів та їх основні засади. Описано підходи, що дозволяють ефективно формувати товарні сети з урахуванням як наявних, так і потенційних запитів і потреб споживачів. Визначено сфери активного використання крос-продажів у сучасному бізнесі. Доведено, що основними перевагами крос-продажів для ритейлерів є підвищення пожиттєвої цінності клієнта, зростання прибутковості компанії, набуття споживачами персонального досвіду з компанією (брендом) та підвищення лояльності клієнтів. Своєю чергою, споживач ознайомлюється з додатковими властивостями продукту та одержує можливість комплексно задовольнити свої як наявні, так і неусвідомлені потреби за оптимальною ціною у привабливому торговельному середовищі. Охарактеризовано умови ефективності крос-продажів і зазначено правила їх впровадження у магазинах. Проведено аналіз основних типів крос-продажів (пакетних, через потребу, за рахунок мінімального чека, завдяки довірі та товарів по акції). Визначено, що особливу роль у формуванні та функціонуванні ефективної системи крос-продажів відіграють інструменти мерчендайзингу: раціональне технологічне планування торгового залу, засоби візуального мерчендайзингу, зручна та приваблива викладка товарів і позитивна реклама. Визначено прийоми та комплекс правил крос- мерчендайзингу, а також наведено наочні приклади їх практичного застосування. Запропоновано підходи для підвищення ефективності крос-мерчендайзингу в сучасних умовах, у тому числі із застосуванням цифрових технологій.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ

І. М. Шиндировський — 2024-11-25

Торговельне підприємництво відіграє важливу роль у ефективному функціонуванні національної економіки, налаштуванні її на ринкові рейки, становленні конкурентного середовища в економіці, забезпеченні зайнятості населення, здійсненні соціальних функцій у суспільстві, зниженні соціальної напруги тощо. Діяльність суб’єктів господарювання в торговельному підприємництві забезпечує суттєву частку валового внутрішнього продукту, створення нових робочих місць. В умовах воєнного стану в Україні у торгівлі поступово почала формуватися принципово нова ситуація, часто не сприятлива для суб’єктів господарювання та поступального розвитку економіки. Причини несприятливих тенденцій пов’язані з руйнуванням матеріально-технічної бази суб’єктів господарювання, об’єктів виробничої та соціальної інфраструктури та цілих населених пунктів і територій країни. Кризові прояви спостерігаються в соціально-економічному та інституційному середовищі, у якому функціонує вітчизняна торгівля. Поглиблює проблему низький платоспроможний попит населення, втрата вітчизняними господарюючими суб’єктами частини внутрішнього ринку за територією і чисельністю населення. Військові дії на значній території країни, нестабільність макроекономічної ситуації, перманентні проблеми у системі державного регулювання і контролю негативно впливають на розвиток українського торговельного підприємництва. Слід відзначити, що у багатьох випадках наявні проблеми та диспропорції розвитку торговельного підприємництва є результатом неналежної державної уваги до проблем торгівлі. У статті досліджено вплив торговельного підприємництва на результативність національної економіки. Розглянуто чинники, що впливають на стан вітчизняної торгівлі. Досліджуються проблеми торговельного підприємництва, спричинені повномасштабною війною, а також сучасні тенденції розвитку торгівлі. За результатами дослідження зроблено висновок щодо необхідності адекватної реакції з боку державних органів, суб’єктів господарювання на зміни впливу чинників зовнішнього середовища, правильного оцінювання позитивних і негативних тенденцій у торговельній галузі, державної підтримки суб’єктів господарювання.