Вісник ЛТЕУ. Юридичні науки

МЕЖІ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ: ПОНЯТТЯ ТА ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ

О. С. Котуха — 2025-05-30

У статті досліджено межі обмежень прав і свобод людини і громадянина, їх поняття та законодавче закріплення. Зазначено, що гарантовані Конституцією України права та свободи людини і громадянина України можуть бути обмежені. Випадки, коли допускаються обмеження прав і свобод детально описані на рівні Конституції України та передбачені нормами міжнародного права. До най- більш дієвих заходів обмежень прав людини державою відносять запровадження надзвичайного та вій- ськового стану. Здебільшого обмеження посилюються, якщо загроза постає перед усім суспільством.Саме тому під час введення військового стану права людини можуть бути обмежені заради загаль- ного блага. Наголошено, що формами обмежень прав людини в залежності від обставин можуть бути обов’язки, заборони, заходи захисту, покарання, відповідальність, запобіжні заходи тощо. Так, будь- яке встановлення чинним законодавством України юридичної відповідальності за порушення особою юридичних обов’язків є обмеженням прав і свобод людини і громадянина. Для кожної сучасної держави характерна власна система конституційно закріплених загальнолюдських цінностей, що створює під- стави для встановлення меж реалізації громадянами України своїх прав і свобод. Ці підстави можна визначити як сукупність критеріїв та орієнтирів, що окреслюють межі користування громадянами України своїми конституційними правами та свободами, а також здійснення, у межах Конституції України та законів України органами державної влади та органами місцевого самоврядування належних їм повноважень. Зроблено висновок, що основою правового феномену прав і свобод людини є взаємодія їх з державою. Саме держава бере безпосередню участь у встановленні, визнанні, реалізації й гаранту- ванні прав і свобод людини. З огляду на це, при введенні державою обмежень прав і свобод людини та громадянина потрібно знайти баланс між невід’ємними правами людини й дотриманням правопорядку в суспільстві. Будь-яке запровадження обмежень прав і свобод людини у встановлених межах має відпові- дати вимогам чинного законодавства. У зв’язку із цим існує гостра потреба в законодавчому закріпленні правового визначення обмежень прав і свобод людини і громадянина, поняття меж обмежень, що запро- ваджуються. Адже визначення й законодавче закріплення меж обмежень прав і свобод, знаходження балансу між діями громадян, суспільними інтересами й власне самою державою, а також заборони на зловживання державною владою, посадовими особами під час реалізації обмежень прав людини є в наш час найактуальнішим питанням, що стосується практично всіх сфер життя суспільства.

ПОЗИТИВІСТСЬКИЙ ПІДХІД ДО РОЗУМІННЯ ҐЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ ПІД ЧАС ДІЇ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

Р. Б. Лемеха — 2025-05-30

Метою цього дослідження є здійснення аналізу праворозуміння ґендерної рівності під час дії правового режиму воєнного стану в Україні. Методика. Використані у цьому дослідженні методи полягають у здійсненні аналізу, узагальненні та порівнянні наявного науково-теоретичного матеріалу та норм законодавства, за результатами застосування яких автором даються обґрунтовані висновки та пропозиції, що можуть бути застосовані під час вирішення проблем, які пов’язані із праворозумінням ґендерної рівності. Результати. Здійснено аналіз поняття "ґендерна рівність", як з точки зору теоретичних розробок так і його нормативно-правового регулювання. Звернена увага на відсутність уніфікованого підходу до праворозуміння понять "стать", "ґендер", "ґендерна рівність". Виявлено значні диспропорції у розподілі прав та обов’язків жінок та чоловіків на прикладі виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, насамперед в період дії правового режиму воєнного стану. Проаналізовано суперечності у нормативно-правових актах (нормах позитивного права України) в частині забезпечення ґендерної рівності. Підтримано пропозиції щодо внесення змін до Закону України "Про військовий обов’язок та військову службу" з метою запровадження рівних прав та обов’язків для всіх громадян України незалежно від статі, а також для підвищення рівня обороноздатності України. Наукова новизна. Обґрунтовано пропозицію щодо запровадження як рівних прав, так і рівних обов’язків для чоловіків та жінок, що зможе забезпечити реальну, а не декларативну ґендерну рівність, а також уніфікує підходи до праворозуміння її закріплення у нормативно-правових актах. Практична значимість. Дослідження праворозуміння ґендерної рівності під час дії правового режиму воєнного стану в Україні може бути використане в рамках підготовки нових або внесення змін до діючих нормативно-правових актів або як джерело для подальших наукових досліджень, чи в якості теоретичного матеріалу в межах вивчення різних юридичних дисциплін.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ ОСОБИ ЗА ДОПОМОГОЮ СУЧАСНИХ ДНК-МЕТОДІВ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ В УКРАЇНІ

Р. І. Сибірна — 2025-05-30

У статті проаналізовано сучасний стан розвитку методів ідентифікації особи за допомогою ДНК-аналізу в Україні, зокрема використання короткотандемних повторів (STR) та дослідження мітохондріальної ДНК (мтДНК). Підкреслено важливість молекулярно-генетичних технологій у криміналістиці, судовій медицині та гуманітарних розслідуваннях, зокрема у контексті виявлення та ідентифікації жертв воєнних злочинів. Розглянуто реальні приклади застосування ДНК-аналізу при дослідженні масових поховань у Бучі, Ізюмі та інших населених пунктах, які постраждали внаслідок російської збройної агресії. Обгрунтовано необхідність впровадження під час процесу реформування системи експертної служби єдиних внутрішніх стандартів при проведенні ДНК-аналізу та їх гармонізації з міжнародними протоколами, що забезпечить обмін генетичними даними з іншими країнами, зокрема при транскордонних розслідуваннях. З точки зору юридичного процесу вказано на важливість подальшого удосконалення законодавчих механізмів захисту осіб, щодо яких проводиться ДНК-ідентифікація, а також ефективної системи оскарження чи повторної експертизи. Підтверджено актуальність проведення роботи з подальшого розвитку та розширення національного реєстру геномної інформації громадян України. Анонсовано доцільність створення окремого Закону «Про ДНК-ідентифікацію», який би врегулював усі технічні, правові та етичні аспекти цього процесу за умов як мирного часу, так і надзвичайних ситуацій. На прикладі діяльності ДНК-лабораторій провідних країн світу з розвиненою системою криміналістики, показано, що молекулярно-генетичні дослідження інтегровані у комплексну структуру взаємодії між поліцією, судовими органами та системою охорони здоров’я. Визначено основні наукові, правові та організаційні виклики, які гальмують повноцінну інтеграцію ДНК-методів у державну систему ідентифікації. Окреслено перспективи розвитку біоінформаційної інфраструктури, створення національних ДНК-банків та імплементації міжнародних стандартів у практику українських установ.

ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ НЕЗАКОННОЇ ДЕПОРТАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ ДО РОСІЇ

М. П. Федоров — 2025-05-30

Збройна агресія росії проти України супроводжується вчиненням численних воєнних злочинів та злочинів проти людяності, серед яких незаконна депортація або насильницьке переміщення дітей. На сьогодні існує проблема кваліфікації депортації дітей у міжнародно-правовому вимірі. У статті проаналізовано вітчизняні та міжнародно-правові механізми щодо кваліфікації поняття незаконної депортації дітей як різновиду міжнародних злочинів. Досліджено долі українських дітей на тимчасово окупованих територіях України. Розкрито поняття депортації росією дітей з України як складової геноциду. Проаналізовано процес повернення українських дітей з тимчасово окупованих територій та території рефії. Розглянуто міжнародно-правову кваліфікацію незаконної депортації дітей як різновиду воєнного злочину та злочину проти людяності. Визначено перспективи відповідальності за незаконну депортацію і незаконне переміщення українських дітей (співробітництво із Міжнародним кримінальним судом). У результаті дослідження було встановлено, що депортація українських дітей з окупованих територій є грубим порушенням норм міжнародного гуманітарного права та міжнародного кримінального права. Дії рф щодо примусової депортації дітей можуть кваліфікуватися за статтею 438 КК України, але наразі такий міжнародний злочин не закріплений у цій статті. Тому необхідне внесення змін до КК України для приведення його у відповідність до міжнародних стандартів. Перспективи подальших досліджень у даному напрямі полягають у:детальному аналізі судової практики Міжнародного кримінального суду щодо злочинів, пов’язаних з депортацією дітей; дослідженні питання про відповідальність посадових осіб рф, причетних до депортації українських дітей; розробці механізмів міжнародного співробітництва для повернення депортованих дітей в Україну. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення національного законодавства, практики його застосування, а також для підготовки відповідних матеріалів для міжнародних судових інстанцій.

ЗМІНА, РОЗІРВАННЯ ТА ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

О. М. Чабан — 2025-05-30

Стаття присвячена правовому регулюванню зміни, розірвання та визнання недійсним шлюбного договору за сімейним законодавством України. Право на зміну шлюбного договору мають тільки подружжя, незважаючи на те, що сторонами цього договору, крім подружжя, можуть бути й наречені. Для наречених шлюбний договір набуває чинності у день реєстрації шлюбу, і у цей день вони змінюють статус наречених на подружжя.Встановлено, що зміна шлюбного договору здійснюється за взаємною згодою подружжя та за рішенням суду на вимогу одного з подружжя, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.Визначено, що розірвання шлюбного договору відбувається на загальних підставах для розірвання договору з урахуванням положень ст. 101 і 102 Сімейного кодексу України. Можлива тільки відмова від шлюбного договору за взаємною згодою подружжя. Ще однією підставою для розірвання шлюбного договору є рішення суду на вимогу однієї із сторін у разі неможливості виконання шлюбного договору. Підстави визнання недійсним шлюбного договору за рішенням суду визначені Цивільним кодексом України. Недійсним визнається шлюбний договір, якщо його зміст суперечить Сімейному кодексу України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Також недійсним визнається шлюбний договір, якщо його сторона (сторони) не мають необхідного обсягу дієздатності.Шлюбний договір підлягає нотаріальному посвідченню і відповідно нотаріус має перевірити обсяг дієздатності сторін. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі – це ще одна з загальних вимог, додержання якої є необхідним для чинності шлюбного договору.Шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При недодержання цієї вимоги шлюбний договір визнається судом фіктивним, тобто таким, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Якщо шлюбний договір суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непра- цездатних дітей, то за рішенням суду визнається недійсним.

ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ: ПРОБЛЕМА РОЗМЕЖУВАННЯ

Д. І. Сапожник — 2025-05-30

Визначення митного правопорушення необхідне для вироблення єдиного підходу до них, встановлення повноважень митних органів, забезпечення взаємодії між митними органами різних країн. Проблеми протидії контрабанді останнім часом становлять особливу актуальність у плані її нормативно-правового та організаційного забезпечення, що об'єктивно висуває на перший план дослідження причинного комплексу, як самої контрабанди, так і відповідних змін у законодавстві. Міжнародна конвенція про взаємне адміністративне сприяння в запобіганні, розслідуванні та припиненні митних правопорушень (“Конвенція Найробі”) дає визначення митного правопорушення, в якому виокремлюються такі митні правопорушення, як обман митниці та контрабанда. Стаття присвячена дослідженню питання розмежування видів порушень митних правил при їх кваліфікації в зовнішньо-економічній діяльності. Зазначено, шо контрабанду розглядають переміщення товарів поза пунктами пропуску та порушення маршрутів, призначених для ввезення або вивезення товарів; навантаження або розвантаження морських і повітряних суден поза призначеними для цього місцями; недекларування товарів; приховування товарів, які переміщують, у схованках або інших, не призначених для товарів місцях; випуск товарів із вільних зон, магазинів безмитної торгівлі, митних складів та митних зон без завершення митних процедур; надання фальшивих, обманних або підроблених документів; надання фальшивих, обманних або підроблених документів. Виокремлено наступні ознаки митного правопорушення: матеріальна, формальна та процесуальна. Розглянуто дві групи злочинів, які виділяють у теорії міжнародного кримінального права: міжнародні злочини і злочини міжнародного характеру, або конвенційні злочини. Сформулювано визначення міжнародного митного злочину, як суспільно небезпечного діяння, що посягає на встановлений міжнародно-правовими актами порядок переміщення товарів та інших предметів через митний кордон, що тягне за собою кримінальну відповідальність за національним законодавством. Запропонована класифікація порушень митних правил залежно від об'єкта посягання.