Підприємництво і торгівля

СТАЛІ БІЗНЕС-МОДЕЛІ НА ЗАСАДАХ ЦИРКУЛЯРНОЇ ЕКОНОМІКИ

Д. С. Бутенко — 2026-11-09

У статті досліджено теоретико-методологічні засади формування та впровадження сталих бізнес-моделей, орієнтованих на принципи циркулярної економіки. Обґрунтовано необхідність переходу від традиційної лінійної моделі господарювання до замкнених циклів виробництва і споживання в умовах виснаження природних ресурсів, посилення екологічних загроз та зростання вартості сировини. У процесі дослідження використано методи теоретичного узагальнення, систематизації, порівняльного аналізу та логічного синтезу. Визначено роль циркулярної економіки у забезпеченні сталого розвитку, підвищенні ресурсоефективності та конкурентоспроможності суб’єктів підприємництва. Розкрито відмінності між лінійною і циркулярною моделями господарювання з позиції використання ресурсів, утворення відходів, організації виробничих процесів та формування довгострокової цінності. Систематизовано основні циркулярні бізнес-моделі, серед яких циркулярні поставки, відновлення ресурсів, платформи спільного користування, продовження життєвого циклу продукції, «продукт як послуга» та рециклінг. Проаналізовано зарубіжний досвід реалізації зазначених моделей на прикладі відомих компаній, що дозволило визначити найбільш поширені інструменти інтеграції циркулярних принципів у діяльність суб’єктів підприємництва. З’ясовано економічні, екологічні та соціальні переваги циркулярних підходів, а також їхній внесок у досягнення Цілей сталого розвитку. Установлено, що впровадження сталих бізнес-моделей сприяє оптимізації операційних витрат, зниженню залежності підприємств від первинної сировини, мінімізації ризиків порушення ланцюгів постачання та підвищенню інвестиційної привабливості бізнесу. Визначено перспективи та основні перешкоди впровадження сталих бізнес-моделей в Україні, зокрема недостатність інвестицій у переробну інфраструктуру, низький рівень розвитку системи зворотної логістики та недосконалість нормативно-правового забезпечення. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання під час розроблення стратегій переходу вітчизняних підприємств до ресурсоефективних моделей господарювання. Проведене дослідження дало змогу встановити, що поєднання цифрових інновацій, державного стимулювання та співпраці влади, бізнесу і громадськості створює передумови для переходу України до ресурсоефективної циркулярної моделі економічного розвитку.

СИСТЕМА СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У ПОШТОВО-ЛОГІСТИЧНИХ КОМПАНІЯХ

О. І. Ваулін — 2026-11-09

У статті здійснено теоретико-методичне обґрунтування та розроблено цілісну систему стратегічного управління поштово-логістичними компаніями, яка адаптована до функціонування в сучасних умовах BANI-середовища, високої ринкової волатильності, регуляторних обмежень та безпрецедентних викликів воєнного стану в Україні. Визначено, що традиційні підходи до стратегічного управління, які побудовані на засадах лінійного довгострокового прогнозування, є малоефективними під впливом деструктивних чинників зовнішнього середовища. Серед таких чинників виділено систематичні атаки на об’єкти логістичної інфраструктури, дефіцит електропостачання, гострий кадровий дефіцит, непередбачувані коливання цін на паливо, необхідність посилення вимог кібербезпеки та впровадження нових національних і міжнародних регуляцій, зокрема митних реформ та правил щодо робочого часу водіїв. За таких обставин довгострокова конкурентоспроможність та життєздатність поштово-логістичних компаній залежать від їхньої гнучкості, оперативності оновлення бізнес-моделей та формування адаптивних систем управління. У дослідженні проаналізовано концептуальні засади стратегічного управління, зокрема праці вітчизняних та зарубіжних авторів щодо системного мислення, концепцій Lean та ESG, BSC та екосистемної конвергенції. Виділено фрагментарність наявних підходів, що зосереджуються на локальних завданнях оптимізації, таких як «останньої милі» або діджиталізації, та обґрунтовано необхідність комплексного поєднання усіх процесів в єдину систему. Запропонована система стратегічного управління у поштово-логістичних компаніях побудована у форматі семи взаємопов’язаних структурних блоків: блоку впливу зовнішнього середовища, концептуально-цільового блоку, суб’єктно-об’єктного блоку, забезпечувальних підсистем (інфраструктурної, цифрової, соціальної та фінансової), стратегічного портфеля екосистемної конвергенції, інтегрованого блоку стратегічної та операційної стійкості та фінального блоку оцінювання ефективності. Окрему увагу в роботі приділено стратегіям екосистемної конвергенції та моделі співпраці, яка передбачає спільне використання капіталомісткої інфраструктури разом із ритейлерами, маркетплейсами та конкурентами, що мінімізує капітальні витрати компаній. Також деталізовано блок стратегічної стійкості, що базується на завчасному формуванні чотирьох типів захисних буферів: інфраструктурних, кадрових, енергетичних та цифрових, які гарантують безперервність надання послуг за умов впливу критичних подій. Розроблена система функціонує як закритий динамічний цикл завдяки блоку контролю та двом каналам зворотного зв’язку, на концептуально-цільовий та операційний блоки, що забезпечує оперативне точкове коригування внутрішніх процесів та адаптацію стратегічних цілей. Окреслено перспективи подальших досліджень, які полягають у розробці економіко-математичного інструментарію та прикладного сценарного моделювання підходів до стратегічного управління поштово-логістичними компаніями на основі запропонованої системи.

РЕАЛІЗАЦІЯ ЦІЛЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ БУДІВЕЛЬНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ УКРАЇНИ НА ОСНОВІ МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА: АНАЛІТИЧНЕ ОЦІНЮВАННЯ ТА СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ

П. С. Гуцало — 2026-11-09

Статтю присвячено оцінюванню рівня реалізації Цілей сталого розвитку (ЦСР) будівельними підприємствами України у контексті соціального підприємництва та повоєнного відновлення. Дослідження проведено методом кабінетного аналізу відкритих даних станом на 1 жовтня 2026 року. На основі цільової багатокритеріальної вибірки проаналізовано 10 будівельних і девелоперських підприємств із різних регіонів України. Запропоновано методичний підхід до оцінювання за п’ятьма блоками показників: економічною сталістю, соціальною результативністю, екологічною відповідальністю, управлінням і партнерством, ознаками соціального підприємництва. Для кожного показника застосовано чотирирівневу шкалу від 0 до 3 балів; результати оцінювання нормалізовано й узагальнено за допомогою інтегрального індексу з однаковою вагою блоків. Встановлено, що середнє значення індексу у вибірці становить 41,7%, а його діапазон – від 20,9 до 66,9%. Запропоновано чотири рівні зрілості управління сталим розвитком: початковий, фрагментарний, інтегрований і трансформаційний. До фрагментарного рівня віднесено 60% підприємств, до інтегрованого – 30%, до початкового — 10%; трансформаційного рівня не досягло жодне підприємство. Найбільш виразною є відповідність діяльності підприємств ЦСР 8, 9 та 11, тоді як практики циркулярного використання ресурсів, декарбонізації, працевлаштування вразливих груп, антикорупційного управління й вимірювання соціального впливу залишаються недостатньо розвиненими. Показано, що економічна спроможність та окремі соціально відповідальні ініціативи не забезпечують формування цілісної моделі соціального підприємництва. Враховано, що результати характеризують повноту публічного розкриття інформації, а відсутність відкритих даних не доводить відсутності відповідних практик. Обґрунтовано необхідність формалізації соціальної місії, визначення кількісних показників впливу, реінвестування частини прибутку в суспільно значущі цілі, залучення цільових груп до створення цінності та запровадження регулярної нефінансової звітності.

ЦИФРОВИЙ МАРКЕТИНГ У ФОРМУВАННІ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ БУДІВЕЛЬНОЇ КОМПАНІЇ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Г. В. Дугінець — 2026-11-09

Актуальність дослідження зумовлена трансформацією українського будівельного ринку внаслідок масштабних руйнувань житлової, транспортної, енергетичної та соціальної інфраструктури, зміни географії попиту, переміщення населення, посилення інвестиційних і безпекових ризиків та формування майбутнього ринку відбудови. За таких умов традиційні фактори конкурентоспроможності, зокрема ціна, якість, технологічні можливості та виробничі потужності, доповнюються інформаційною відкритістю, репутацією, швидкістю комунікації, цифровою видимістю та здатністю компанії адаптувати маркетингову діяльність до нестабільного середовища. Дослідження ґрунтується на огляді й систематизації сучасних наукових публікацій, статистичних даних, аналітичних звітів і практичних прикладів діяльності українських будівельних та девелоперських компаній. Особливу увагу приділено змінам у поведінці споживачів у воєнний період, підвищенню значення надійності, безпеки та прозорості інформації про хід будівництва, реалізацію проєктів і виконання договірних зобов’язань. Обґрунтовано, що цифровий маркетинг у будівельній галузі виходить за межі рекламної функції та виконує інформаційні, репутаційні, комунікаційні й адаптивні завдання, стаючи важливим елементом формування конкурентних переваг. Систематизовано основні цифрові інструменти, актуальні для будівельних компаній в умовах російсько-української війни, та визначено напрями їх впливу на ринкову видимість, зниження інформаційної асиметрії, зміцнення довіри клієнтів, підтримання цифрової репутації, розширення географії попиту й удосконалення взаємодії з потенційними споживачами. Зроблено висновок, що цифровий маркетинг доцільно розглядати як складову системи формування конкурентних переваг будівельної компанії, яка підсилює традиційні фактори конкурентоспроможності через ефективну цифрову комунікацію, прозорість та здатність оперативно реагувати на зміни ринкового середовища. Обгрунтовано, що подальші дослідження повинні зосередитися на кількісній оцінці взаємозв’язку між цифровою активністю та ринковими показниками, зокрема довірою, генерацією лідів, коефіцієнтами конверсії, результатами продажів та ринковою позицією, а також на розробці показників для оцінки цифрової зрілості будівельних компаній.

ІНТЕГРАЦІЯ НЕФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ В ОБЛІКОВУ СИСТЕМУ ПІДПРИЄМСТВ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИМОГ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Н. М. Жидовська — 2026-11-09

Стрімке посилення вимог до корпоративної звітності зі сталого розвитку, зокрема в межах Європейської директиви про корпоративну звітність зі сталого розвитку та Європейських стандартів звітності зі сталого розвитку, перетворює нефінансове розкриття інформації з добровільного репутаційного інструменту на регламентовану частину звітної інфраструктури підприємства, співмірну з фінансовою звітністю за вимогами до якості інформації. В Україні цей вектор закріплено Стратегією запровадження підприємствами звітності зі сталого розвитку, схваленою Кабінетом Міністрів України в контексті євроінтеграційного поступу держави. Водночас переважна більшість підприємств продовжує формувати нефінансові показники як відокремлений, переважно ручний процес, не пов’язаний безпосередньо з первинними обліковими джерелами, що знижує достовірність, зіставність і контрольованість звітності зі сталого розвитку. Метою статті є обґрунтування концептуальних та організаційно-методичних засад інтеграції нефінансової звітності в облікову систему підприємств для формування достовірного, зіставного та контрольованого інформаційного забезпечення вимог сталого розвитку. У дослідженні застосовано структурований аналітичний огляд наукових публікацій 2020–2026 років і чинних нормативних документів із тематичним синтезом за чотирма напрямами: розвиток нефінансової звітності, інтегрована звітність, облікові інформаційні системи та цифровізація, якість даних і забезпечення впевненості. Здійснено понятійне розмежування нефінансової звітності, звітності зі сталого розвитку, ESG-даних та інтегрованої звітності; зіставлено підходи до суттєвості в Європейських стандартах звітності зі сталого розвитку, стандартах МСФЗ зі сталого розвитку та стандартах Глобальної ініціативи звітності з урахуванням перегляду європейських стандартів у липні 2026 року. Ідентифіковано джерела ESG-показників у чинних обліково-аналітичних підсистемах підприємства; порівняно ізольовану, часткову та інтегровану моделі інформаційного забезпечення. Розроблено авторську концептуальну модель інтеграції нефінансової звітності в облікову систему підприємства, що охоплює сім взаємопов’язаних контурів – від господарських процесів до управлінського використання результатів із забезпеченням зворотного зв’язку, – а також матрицю відповідності показників сталого розвитку елементам облікової системи. Практичне значення дослідження полягає у формуванні методичної основи для впорядкування облікового супроводу нефінансової звітності підприємств в умовах поетапного впровадження вимог до звітності зі сталого розвитку в Україні.

СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ ЦИФРОВИХ МАРКЕТИНГОВИХ КОМУНІКАЦІЙ ПІДПРИЄМСТВА У КОНТЕКСТІ ЙОГО МАРКЕТИНГОВОЇ ЗРІЛОСТІ

П. В. Заяць — 2026-11-09

Охарактеризовано відмінності цифрової присутності та динаміки вебаудиторії підприємств на ринку кормів для домашніх тварин залежно від їх ринкової позиції та типу товарної пропозиції шляхом виокремлення трьох груп онлайн-продавців. Визначено, що широкопрофільні продавці характеризуються переважно скороченням відвідуваності та унікальної аудиторії, тоді як спеціалізовані продавці демонструють більш різноспрямовану динаміку цифрової присутності. Встановлено, що масштаб залученої аудиторії не є достатньою передумовою високої комерційної результативності онлайн-маркетингових комунікацій, оскільки значний обсяг трафіку може поєднуватися із недостатнім рівнем залученості користувачів та конверсії у покупку. Визначено домінування прямого та органічного пошукового трафіку у спеціалізованих продавців, а також вищий рівень диверсифікації каналів залучення у широкопрофільних учасників ринку. Охарактеризовано відмінності поведінкових характеристик вебаудиторії за показниками кількості унікальних відвідувачів, середньої тривалості відвідування, глибини перегляду та рівня відмов. Встановлено, що найбільш результативними за показником конверсії у покупку є окремі спеціалізовані продавці, що свідчить про важливість відповідності цифрових комунікацій та товарної пропозиції потребам цільової аудиторії. Обґрунтовано доцільність комплексного оцінювання цифрової маркетингової зрілості підприємств із урахуванням масштабу та структури аудиторії, диверсифікованості каналів залучення, якості взаємодії користувачів із вебресурсами та комерційної результативності. Запропоновано концептуальну модель оцінювання ефективності онлайн-маркетингових комунікацій, яка інтегрує три взаємопов’язані складові: охоплення аудиторії, її залученість до взаємодії з вебресурсом та комерційну результативність, визначену через конверсію у покупку. Визначено перспективність подальшого емпіричного тестування запропонованої моделі на підприємствах різного масштабу та бізнес-моделей для встановлення меж її застосування та практичної результативності.

ЕКОБРЕНДИНГ У БРЕНД-МЕНЕДЖМЕНТІ МІЖНАРОДНИХ РИТЕЙЛЕРІВ: УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГІЧНИМИ СИГНАЛАМИ В CUSTOMER JOURNEY

Т. В. Князєва — 2026-11-09

У статті досліджено екобрендинг у системі бренд-менеджменту міжнародних ритейлерів з позиції управління екологічними сигналами впродовж шляху споживача. Актуальність дослідження зумовлена посиленням екологічної орієнтації споживчої поведінки, зростанням вимог до доказовості екологічних тверджень та необхідністю забезпечення узгодженості екологічної ціннісної пропозиції бренду у фізичних, цифрових і сервісних точках контакту. Метою статті є теоретичне обґрунтування та розроблення практикоорієнтованого підходу до управління екологічними сигналами в системі бренд-менеджменту міжнародних ритейлерів на різних етапах шляху споживача. Уточнено сутність екологічного сигналу бренду та запропоновано його трактування як контрольованого або опосередковано контрольованого ритейлером маркера, що передає інформацію про екологічні характеристики товару, бренду чи діяльності ритейлера та впливає на формування сприйнятої екологічної цінності й оцінювання достовірності екобренду. Систематизовано екологічні сигнали за сімома типами: інформаційно-декларативними, візуально-семіотичними, матеріально-функціональними, верифікаційними, операційно-поведінковими, соціально-нормативними та цифрово-інтерактивними. Обґрунтовано, що результативність екологічного сигналу визначається його помітністю, зрозумілістю, релевантністю, доказовістю та узгодженістю з іншими сигналами бренду. На основі статистичних даних та аналізу практик міжнародних ритейлерів IKEA, Decathlon і H&M Group встановлено тенденцію переходу від декларативного екобрендингу до інтеграції екологічних принципів у реальний споживчий досвід через ремонт, повторне використання, зворотний викуп, перепродаж, оренду та перероблення товарів. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні переходу від управління окремими екологічними комунікаціями до формування та управління портфелем взаємопов’язаних екологічних сигналів упродовж шляху споживача. Запропоновано авторську модель, яка поєднує екологічну ціннісну пропозицію, портфель сигналів, етапи шляху споживача, точки контакту, критерії якості сигналів, їх сприйняття споживачем та результати для екобренду. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості застосування моделі для аудиту, узгодження й оптимізації екологічних сигналів у бренд-менеджменті міжнародних ритейлерів.

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ПОБУДОВА ЛОГІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ ПІДПРИЄМСТВА РОЗДРІБНОЇ ТОРГІВЛІ

О. Ю. Кобилінський — 2026-11-09

У статті досліджено теоретико-методичні засади структурно-функціональної побудови логістичної системи підприємства роздрібної торгівлі. Обґрунтовано, що поширене представлення логістичної системи через сукупність окремих функціональних підсистем – закупівельної, транспортної, складської, запасів, інформаційної та збутової – недостатньо повно відображає сучасну організацію логістичної діяльності торговельних підприємств. Трансформація форматів роздрібної торгівлі, розвиток електронної комерції, розширення практики аутсорсингу, інтеграція фізичних та цифрових каналів взаємодії зі споживачами, поширення партнерських моделей виконання логістичних операцій зумовлюють необхідність переходу від функціонального переліку елементів до системного представлення логістичної архітектури підприємства. Уточнено зміст логістичної системи підприємства роздрібної торгівлі як цілісної сукупності взаємопов’язаних бізнес-процесів, ресурсів, об’єктів інфраструктури, управлінських механізмів та мережевих взаємодій, організованих для забезпечення просторово-часового переміщення товарних і пов’язаних із ними інформаційних, фінансових та сервісних потоків від постачальника до кінцевого споживача та у зворотному напрямі. Запропоновано авторський підхід до структуризації логістичної системи, відповідно до якого її компоненти доцільно об’єднувати у чотири взаємопов’язані блоки: функціонально-операційний, інфраструктурно-ресурсний, управлінсько-забезпечувальний та мережевий. Визначено зміст кожного блоку та встановлено характер взаємозв’язків між ними. Доведено, що склад логістичної системи не повинен ототожнюватися з переліком логістичних операцій, які підприємство виконує власними силами. Передача транспортування, складування, фулфілменту, доставки або інформаційно-технологічного забезпечення зовнішнім операторам змінює організаційну конфігурацію системи, однак не вилучає відповідні бізнес-процеси з її складу. На цій підставі запропоновано розмежовувати функціональну повноту логістичної системи та рівень внутрішньої локалізації її операцій. Визначено чинники конфігурації логістичної системи підприємства роздрібної торгівлі, серед яких формат торгівлі, масштаб діяльності, товарна спеціалізація, просторова структура мережі, співвідношення офлайн- та онлайн-продажів, рівень аутсорсингу, параметри клієнтського сервісу та інтенсивність зворотних потоків. Запропонований підхід створює методологічну основу для подальшого оцінювання рівня розвитку та результативності логістичних систем торговельних підприємств.

АДАПТИВНЕ ЦИФРОВЕ УПРАВЛІННЯ ТРАЄКТОРІЄЮ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЄКТІВ ПІДПРИЄМСТВА

О. О. Ковнір — 2026-11-09

У статті розроблено методичний інструментарій адаптивного цифрового управління траєкторією реалізації інвестиційних проєктів підприємства, орієнтований на раннє виявлення критичних змін та економічне обґрунтування коригувальних рішень. Запропоновано авторську розробку Digital Project State-Space Model (DPSSM), яка відображає динаміку бюджетних, календарних, ресурсних, результативних і фінансових параметрів проєкту як взаємопов’язану систему змінних стану. Для прогнозування несприятливого розвитку траєкторії сформовано показник Project Trajectory Failure Probability (PTFP) із використанням дискретної hazard-функції та матриці нелінійних взаємодій факторів. Розрахунки для дванадцяти інвестиційних проєктів показали істотну диференціацію ймовірності критичного переходу залежно від конфігурації накопичених відхилень в межах поточного інвестиційного проекту. Для переведення прогнозованих порушень у вартісні показники розроблено Investment Project Loss Propagation Model (IPLPM). Модель враховує первинні та вторинні втрати, недоотримані грошові потоки, простої, каскадне поширення відхилень і часову вартість коштів. Встановлено, що для окремих проєктів каскадна складова формує понад дві третини сукупних економічних втрат. Для вибору управлінської реакції сформовано оптимізаційну модель, яка поєднує витрати втручання, залишкові втрати, ресурсні обмеження та CVaR. Авторський показник Optimal Digital Intervention Point (ODIP) визначає момент застосування коригувальної дії за мінімумом приведеної очікуваної вартості. Для кінцевого оцінювання результату запропоновано Risk-Adjusted Adaptive Digital Management Value (RADMV), що враховує економічний ефект переходу від траєкторії AS-IS до TO-BE та скорочення хвостового ризику. Розроблений інструментарій формує послідовний цифровий цикл управління: оцінювання стану, прогнозування критичного переходу, монетизація каскадних втрат, оптимізація управлінської реакції та рекурсивне коригування проєктної траєкторії в межах ведення інвестицій6ої діяльності підприємством.

ОБЛІК, АУДИТ ТА НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МАРКЕТИНГОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Д. Д. Кравець — 2026-11-09

У статті обґрунтовано методичні підходи до організації бухгалтерського обліку та внутрішнього аудиту маркетингових витрат підприємства харчової промисловості на прикладі ТОВ «Нестле Україна». Розкрито склад маркетингових витрат, що відображаються у складі витрат на збут: реклама та маркетингові комунікації, послуги рекламних агентств, просування в соціальних мережах і цифрових каналах, участь у виставках і промоакціях, трейд-маркетинг, мерчандайзинг і логістичне забезпечення збуту. Обґрунтовано необхідність деталізованого аналітичного обліку цих витрат за торговельними марками портфеля підприємства («Світоч», «Торчин», «Мівіна», NESCAFÉ, KitKat), оскільки узагальнене їх відображення обмежує можливості менеджменту оцінити віддачу від конкретних маркетингових інвестицій. Виявлено проблемні аспекти чинної системи обліку: недостатню деталізацію витрат за брендами, складність розмежування рекламних, логістичних і трейд-маркетингових витрат, слабкий зв'язок між бухгалтерськими даними та маркетинговою аналітикою. Встановлено, що за досліджуваний період витрати на збут підприємства суттєво зросли, проте попри збільшення чистого доходу від реалізації воно й надалі отримувало чистий збиток. Розроблено план і програму внутрішнього аудиту маркетингової діяльності, що охоплюють перевірку витрат на рекламу та просування ключових брендів, облік digital-маркетингу, оцінку ефективності трейд-маркетингових заходів і аналіз виконання маркетингового бюджету. Запропоновано комплекс організаційних і економічних заходів удосконалення маркетингової політики, зокрема деталізацію аналітичного обліку за брендами, впровадження показника ROMI, посилення внутрішнього аудиту, удосконалення управлінської звітності, маркетингові дослідження споживчих переваг, проведення digital-рекламної кампанії, розширення програм трейд-маркетингу та підвищення кваліфікації персоналу. Складено кошторис реалізації заходів і доведено, що їх упровадження забезпечить зростання чистого доходу й валового прибутку та скорочення чистого збитку.

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТІЙКІСТЬ В УМОВАХ КРИЗ ТА НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

О. В. Кравець — 2026-11-09

Проблеми організаційної стійкості набувають першочергового значення для українських підприємств, що функціонують в умовах воєнного стану. Руйнування виробничої інфраструктури, вимушена релокація бізнесів, мобілізація кваліфікованого персоналу, розрив виробничо-збутових ланцюгів, нестабільність енергопостачання та загроза фізичного знищення активів – все це створює безпрецедентний тиск на організаційні системи. У сучасних умовах глобальних потрясінь, таких як воєнні конфлікти, пандемії, економічні рецесії та технологічні зрушення, організаційна стійкість перетворюється на ключову характеристику конкурентоздатності підприємств. Здатність організацій протистояти кризовим явищам, адаптуватися до змін і відновлюватися після потрясінь визначає їх довгостроковий успіх у нестабільному середовищі. У статті досліджено теоретичні засади організаційної стійкості, систематизовано її ключові складові та механізми забезпечення. Розглянуто еволюцію концептуальних підходів – від класичної теорії стійкості до сучасних концепцій динамічних здібностей, організаційної амбідекстрії та антикрихкості. Визначено роль лідерства, організаційної культури, цифровізації та управління знаннями у формуванні стійких організаційних систем. Проаналізовано типологію криз, з якими стикаються сучасні організації, та специфіку механізмів адаптації залежно від природи кризового явища. На основі аналізу українського бізнес-середовища виявлено ключові чинники, що визначають організаційну стійкість в умовах воєнного стану, та сформовано рекомендації щодо розбудови стійкої організації. Запропоновано циклічну модель організаційної стійкості: виявлення загроз, адаптація, відновлення та розвиток дозволяє системно підходити до управління стійкістю на різних фазах кризового циклу. Обґрунтовано, що стійкість є не просто реактивною властивістю, а стратегічним організаційним ресурсом, що потребує цілеспрямованого розвитку.

АРХІТЕКТУРА, ЛОГІКА ТА МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРОАКТИВНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ (ПСУ) ПІДПРИЄМСТВОМ НА ОСНОВІ ЦИФРОВОГО ДВІЙНИКА (ЦД)

П. О. Куцик — 2026-11-09

Запропоновано модель архітектури та розглянуто функціонал, логіку та механізм роботи інноваційної системи управління підприємством на основі його цифрового віртуального профілю, так званого цифрового двійника підприємства (ЦДП). Технологія ЦД передбачає створення та утилітарне використання динамічної та синхронізованої віртуальної копії оригінального підприємства в режимі реального часу за різними показниками. Ця віртуальна цифрова копія та вбудована в неї технологія забезпечують постійне та динамічне оновлення найповнішого масиву внутрішніх операційних та зовнішніх даних про підприємство, його бізнес та критичні фактори, що на них впливають. Представлена архітектура проактивної системи управління (ПСУ) підприємства передбачає тісну інтеграцію та взаємодію ЦДП з «ГЗ» та штучною нейронною мережею (ШНМ) у рамках певної синергетичної моделі «ЦДП + ГЗ + ШНМ». Такий підхід до організації процесу обґрунтування управлінських та бізнес-рішень дозволяє вирішувати проблеми ефективного управління підприємством, враховуючи його цілі та функції, структуру бізнесу та стратегічний потенціал, усі зовнішні та внутрішні зв’язки, фактори успіху та ризики. Необхідність застосування нових підходів до організації управління підприємством на основі великих даних та інструментів для їх структурування, систематизації, контекстуалізації, нормалізації, аналітичної обробки та контекстного узагальнення, включаючи використання технологій ЦДП , ГЗ та ШНМ, зумовлена тим, що в умовах ДХ, які є умовами ведення бізнесу в сучасному світі, аналітика та управління складними багатофункціональними бізнес-системами, зокрема такими, як підприємство, повинні в першу чергу зосереджуватися на виявленні ймовірних ризиків та їх меж, а також на забезпеченні гнучкості та готовності цих бізнес-систем (підприємств) до раптових можливих збурень у бізнес-середовищі ДХ. Запропонована авторами синергетична архітектура ПСУ забезпечує системний підхід до вирішення проблеми ефективності та узгодженості управління підприємством, його бізнес-напрямками та складовими бізнес-процесами відповідно до змін ситуації у зовнішньому бізнес- та макросередовищі навколо цього підприємства. Це забезпечується інтеграцією функціональних та технологічних можливостей ЦДП, ГЗ та ШНМ щодо: а) моніторингу, збору, накопичення, аналізу та контекстного узагальнення великих масивів найбільш необхідної для вирішення управлінських завдань різноманітної інформації про підприємство, як складний об’єкт управління та суб’єкт господарювання, та про середовище його функціонування; б) моделювання різних сценаріїв розвитку подій у бізнес- та макросередовищі підприємства; в) моделювання реакції менеджменту на них (ці сценарії) з боку підприємства шляхом «програвання» різних варіантів управлінських, як стратегічних, так і тактико-операційних, рішень на різних рівнях управління підприємством, та оцінки наслідків цих рішень для конкретного бізнесу зокрема та підприємства в цілому, без реальної (ділової, фінансової чи матеріальної) шкоди для підприємства від невдалих або неоптимальних рішень чи дій; г) виявлення потенційних загроз, оцінка їхніх ризиків та, зрештою, розробка рекомендацій щодо ефективних альтернативних управлінських рішень, які допоможуть мінімізувати ці ризики та постійно підтримувати ключові показники ефективності підприємства (КПЕ) в оптимально прийнятних межах впродовж тривалого періоду часу.

ІНСТРУМЕНТАРІЙ МОДЕРНІЗАЦІЇ ВІТЧИЗНЯНОГО ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЦИФРОВІЗАЦІЇ В СИСТЕМІ ПОЛІТИКИ ЗМІЦНЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Р. В. Щупаківський — 2026-11-09

У статті обґрунтовано теоретичні та прикладні принципи модернізації інституційного забезпечення цифровізації як фундаментальної складової державної політики, спрямованої на посилення конкурентоспроможності національної економіки України. Стверджується, що ефективність цифрової трансформації значною мірою визначається якістю інституційного середовища, яке створює правові, організаційні, управлінські, інфраструктурні, фінансові та кадрові умови, необхідні для комплексної цифрової модернізації та сталого інноваційно-орієнтованого розвитку. У дослідженні запропоновано комплексний підхід до інституційної бази цифровізації, що визначає її ключові структурні компоненти, а саме: нормативно-правову базу, організаційно-управлінську підсистему, цифрову та інноваційну інфраструктуру, ресурсне забезпечення та підсистему інтеграції, орієнтовану на участь України в європейському цифровому просторі. У статті обґрунтовано, що модернізація інституційної бази вимагає впровадження інтегрованої системи узгоджених інструментів державної політики, спрямованих на усунення інституційних обмежень та підвищення ефективності кожного структурного компонента. Пріоритетні заходи включають гармонізацію цифрового законодавства з acquis Європейського Союзу, створення інтегрованої системи стратегічного управління цифровою трансформацією, розвиток цифрової та інноваційної інфраструктури на основі технологій Індустрії 4.0, хмарних обчислень, центрів обробки даних та цифрових екосистем, зміцнення інституцій кібербезпеки та цифрової стійкості, створення єдиних цифрових платформ для взаємодії між урядом, бізнесом, академічними колами, освітою та громадянським суспільством, впровадження ефективних фінансових та інвестиційних механізмів підтримки цифрової трансформації, інноваційної та дослідницької діяльності, модернізацію систем навчання робочої сили та розвитку цифрових навичок, збереження та вдосконалення людського капіталу, а також розширення інтеграції України в європейські цифрові, технологічні, наукові та інноваційні екосистеми. Зроблено висновок, що впровадження запропонованого інструментарію політики сприятиме створенню цілісного, адаптивного та інституційно збалансованого середовища для цифрової трансформації, тим самим прискорюючи технологічну модернізацію, підвищуючи інноваційний потенціал, зміцнюючи економічну стійкість та покращуючи довгострокову міжнародну конкурентоспроможність економіки України в умовах глобальної цифрової трансформації та післявоєнного відновлення. Науковий внесок дослідження полягає в розробці комплексного інституційного підходу до модернізації інструментів політики цифровізації та обґрунтуванні їхньої стратегічної ролі у забезпеченні сталого технологічного та економічного розвитку.

БАГАТОКРИТЕРІАЛЬНЕ ОПТИМІЗАЦІЙНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ПОРТФЕЛЯ РІШЕНЬ АДАПТИВНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

В. В. Македон — 2026-11-09

В статті розроблено багатокритеріальну оптимізаційну модель формування портфеля управлінських рішень адаптивного розвитку підприємства з урахуванням ресурсних обмежень, економічної взаємозалежності заходів і параметричної невизначеності. Дослідження спрямоване на обґрунтування раціонального складу портфеля, інтенсивності реалізації альтернатив та послідовності їх впровадження. Застосовано економіко-математичне моделювання, багатокритеріальну оптимізацію, стохастичне програмування, сценарний аналіз і методи оцінювання ризиків. Сформовано модель ADPOM із дискретними та неперервними змінними управління. Для врахування взаємозалежності заходів використано матрицю синергетичних і конфліктних взаємодій. Стійкість портфельних рішень досліджено засобами робастної оптимізації та оцінювання хвостового ризику CVaR. Встановлено нелінійний характер залежності результативності адаптивного портфеля від доступного фінансування. Виявлено вплив ресурсних конфліктів, часових лагів і спадної граничної віддачі на вибір управлінських альтернатив. Обґрунтовано доцільність поєднання економічної результативності з контролем ризиків та резервуванням ресурсів. Визначено особливості зміни портфельної конфігурації за посилення параметричної невизначеності. Запропоновано інтегровану модель оптимізації адаптивного портфеля, яка поєднує економічну віддачу, зміну адаптивного стану підприємства, міжзаходову синергію, хвостовий ризик і робастність управлінських рішень. Розвинено методичний підхід до визначення граничної ефективності альтернатив та оцінювання цінності адаптивної оптимізації. Розроблений інструментарій призначений для підтримки управлінських рішень щодо цифровізації, виробничої модернізації, оптимізації ресурсів і логістичних процесів. Його застосування забезпечує порівняння альтернативних портфельних конфігурацій, узгодження інвестиційних пріоритетів із ресурсними можливостями підприємства та обґрунтування строків реалізації заходів. Запропонована модель також сприяє формуванню бюджетних резервів, своєчасному перегляду управлінських пріоритетів і підвищенню ринкової стійкості підприємства.

ОМНІКАНАЛЬНИЙ ПІДХІД В УПРАВЛІННІ БІЗНЕС-ПРОЦЕСАМИ ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ: КОНЦЕПТУАЛЬНА ВИЗНАЧЕНІСТЬ І ПРАКТИКА ВПРОВАДЖЕННЯ

О. М. Мартинчук — 2026-11-09

У статті розглядається омніканальне управління як нова парадигма організації бізнес-процесів у торговельних підприємствах, які працюють в умовах цифрової трансформації. Виокремлюється омніканальне управління від споріднених концепцій, таких як одноканальна, багатоканальна та кросканальна роздрібна торгівля, показуючи, що визначальною рисою омніканального управління є повна, безшовна інтеграція кожної точки контакту з клієнтом в одну клієнтоорієнтовану систему, а не співіснування паралельних або частково пов’язаних каналів збуту. У статті окреслено архітектуру омніканальних бізнес-процесів через чотири взаємопов'язані компоненти: управління даними клієнтів та аналітика, управління запасами та логістикою в режимі реального часу, управління клієнтським досвідом та інтегровані маркетингові комунікації. На основі емпіричних досліджень кількісно визначено стратегічні переваги, які омніканальне управління надає торговельним підприємствам, включаючи краще утримання клієнтів, збільшення частоти та обсягу витрат серед омніканальних споживачів, швидше зростання доходів, зниження вартості послуг та вищі коефіцієнти відвідуваності магазинів та конверсії порівняно з одноканальними операціями. У дослідженні також визначено ключові організаційні та технологічні бар’єри для впровадження омніканальності, а саме: фрагментовану ІТ-інфраструктуру, ізольовану організаційну культуру, невідповідність даних клієнтів, вимоги до кібербезпеки та конфіденційності, а також нестачу кваліфікованого персоналу. Спираючись на цей аналіз, пропонуємо оригінальну трирівневу концептуальну модель управління омніканальними бізнес-процесами, що включає канали, орієнтовані на клієнта, рівень інтеграційного проміжного програмного забезпечення, а також серверні системи та аналітику, організовані навколо єдиного принципу орієнтації на клієнта. У статті також пропонується чотириетапна дорожня карта поступової трансформації омніканальності, що охоплює діагностику, створення фундаменту, інтеграцію та пілотне впровадження, а також масштабування за допомогою інструментів штучного інтелекту. Результати мають на меті допомогти українським торговельним підприємствам зміцнити конкурентоспроможність та адаптуватися до європейських ринкових практик в умовах повоєнного економічного відновлення, а автор пропонує напрямки для подальших досліджень галузевої оцінки зрілості омніканальності.

ТРАНСФОРМАЦІЯ КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ ЛІДЕРІВ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ МЕДОМ ВІД УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ДО ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ЗА ЯКІСТЮ

В. М. Марченко — 2026-11-09

Метою статті є еволюційне дослідження механізмів трансформації конкурентної політики Китаю, Аргентини та Індії на зовнішніх ринках меду. Аналітично доведено факт реалізації політики низької ціни основними постачальниками меду на конкурентних зовнішніх ринках. Узагальнено основні недоліки реалізації політики низької ціни, які полягають у прагненні зниження витрат шляхом фальсифікації меду, реалізації схем «відмивання меду» через посередництво транзитних хабів, купівлю підприємств з перероблення меду в третіх країнах. Узагальнено можливі економічні, структурні, соціальні, ринкові наслідки імпорту фальсифікованого меду. Доведено, що фальсифікація дозволяє знизити ціну пропозиції меду за рахунок як нижчих цін на модифіковані цукрові сиропи, так і за рахунок ефекту масштабу. Реалізація конкурентної політики цінового лідерства наражається на все вищі бар'єри на ринках США та ЄС через антидемпінгові процедури в США та через посилення вимог до якості, безпечності, простежуваності, маркування в ЄС. Ідентифіковані об'єктивні причини реалізації конкурентної політики низької ціни, якими є низька вартість робочої сили, технологічного обладнання, технології виробництва меду. Досліджено роль держави та муніципалітетів у підтримці розвитку бджільництва, як способу підвищення врожайності сільськогосподарських культур у результаті участі бджіл у процесі їх запилення та зростання рівня зайнятості і рівня доходів сільського населення. Досліджено еволюцію національних стандартів якості меду в Китаї, Аргентині та Індії та зроблено висновок про те, що останні їх зміни спрямовані на активізацію зовнішньої торгівлі медом через диференціацію його якості (Китай, Аргентина) та через підтвердження автентичності (Індія). Окрім того, спостерігається посилення національного контролю зазначених країн за якістю та безпечністю експортованого меду, що обумовлює зміну конкурентної політики постачальників меду в напрямку підтвердженої якості. Все це може вплинути на перерозподіл часток у структурі міжнародної торгівлі медом.

ВПРОВАДЖЕННЯ ESG-ПІДХОДІВ У ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ ІНДУСТРІЇ ТУРИЗМУ ТА ГОСТИННОСТІ

Ю. Б. Миронов — 2026-11-09

Концепція ESG, що виникла як інструмент нефінансового оцінювання бізнесу на фондових ринках, за останнє десятиліття трансформувалася у ключовий елемент стратегічного управління підприємствами реального сектору економіки, зокрема туристичного та готельно-ресторанного бізнесу. У статті досліджено теоретичні та прикладні аспекти впровадження ESG-підходів (Environmental, Social, Governance) у діяльність підприємств індустрії туризму та гостинності України в умовах воєнного та післявоєнного відновлення економіки. Розкрито сутність ESG-концепції як інструменту забезпечення сталого розвитку туристичного та готельно-ресторанного бізнесу, систематизовано підходи вітчизняних і зарубіжних дослідників до оцінювання рівня ESG-трансформації в готельно-ресторанній, курортно-рекреаційній та туроператорській діяльності. На основі статистичних даних Державної служби статистики України, Державного агентства розвитку туризму України, Всесвітньої туристичної організації та галузевих досліджень за період 2011-2025 рр. побудовано динамічний ряд показників кількості суб’єктів індустрії туризму та гостинності та частки підприємств, які впроваджують елементи ESG-практик. Здійснено регресійний аналіз залежності рівня ESG-трансформації підприємств індустрії туризму та гостинності від часового фактора, за результатами якого отримано рівняння лінійного тренду з коефіцієнтом детермінації R² = 0,859, що свідчить про статистично значущу та стійку тенденцію до зростання показника. На основі побудованої регресійної моделі сформовано прогноз показника на 2026-2028 рр., згідно з яким частка підприємств індустрії туризму та гостинності з ESG-практиками може досягти майже 30 відсотків. Проаналізовано міжнародний досвід упровадження ESG-стандартів в індустрії туризму та гостинності (стандарти K-ESG, ESRS/CSRD, GRI), визначено ключові бар’єри та перспективні напрями ESG-трансформації українських підприємств індустрії туризму та гостинності в умовах післявоєнної відбудови та європейської інтеграції. Обґрунтовано практичні рекомендації щодо гармонізації вітчизняної галузевої практики нефінансової звітності з європейськими вимогами та поетапного впровадження галузевих стандартів ESG-оцінювання.

РЕГРЕСІЙНО-СЦЕНАРНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ДОВГОСТРОКОВОЇ ДИНАМІКИ КАПІТАЛІЗАЦІЇ СВІТОВОГО КРИПТОВАЛЮТНОГО РИНКУ: МЕТОДОЛОГІЧНІ ОБМЕЖЕННЯ ЕКСТРАПОЛЯЦІЙНИХ ПІДХОДІВ

М. І. Миронова — 2026-11-09

У статті досліджено методологічні можливості й обмеження регресійно-екстраполяційного підходу до прогнозування довгострокової динаміки капіталізації світового криптовалютного ринку. Актуальність теми зумовлена стрімким і водночас вкрай нерівномірним зростанням крипторинку упродовж 2011-2025 рр., що ускладнює застосування традиційних трендових моделей для обґрунтування прогнозних і сценарних оцінок, необхідних суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності та органам державної політики. На основі статистичного ряду капіталізації крипторинку за 2011-2025 рр., сформованого за даними провідних міжнародних аналітичних платформ, побудовано логарифмічно-лінійну регресійну модель методом найменших квадратів, отримано статистично значуще рівняння з коефіцієнтом детермінації 0,866 та значущим на рівні 1% коефіцієнтом нахилу. Емпірично доведено, що механічна екстраполяція моделі, побудованої на довгому ряді з фазою вибухового зростання від низької бази, генерує вкрай широкі довірчі інтервали прогнозу, які на практиці роблять точкові оцінки на кілька років уперед статистично необґрунтованими, а подекуди економічно абсурдними. Порівняльний аналіз регресії на повній вибірці (2011-2025 рр.) і скороченій вибірці зрілого ринку (2016-2025 рр.) підтвердив гіпотезу про уповільнення темпів зростання капіталізації в міру дозрівання ринку, що узгоджується з логікою S-подібної траєкторії дифузії фінансових інновацій та зростанням довіри учасників ринку в міру накопичення практичного досвіду використання криптоактивів. Обґрунтовано доцільність доповнення регресійного інструментарію сценарним підходом, що враховує альтернативні комбінації макроекономічних, регуляторних і технологічних факторів невизначеності та спирається на систематизацію актуальних прогнозів провідних фінансових інституцій світу. Результати дослідження мають практичне значення для формування адаптивних, а не точкових стратегій суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та регуляторної політики за умов високої волатильності криптовалютного ринку.

МЕТОДИЧНИЙ ПІДХІД ДО ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ СТРАТЕГІЧНИХ ЗМІН НА БУДІВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ В УМОВАХ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ

А. А. Ораєвський — 2026-11-09

Статтю присвячено оцінюванню результативності стратегічних змін на будівельних підприємствах в умовах диверсифікації. Тривалі контрактні цикли, розподіл відповідальності між учасниками проєктів і відкладений прояв результатів ускладнюють визначення наслідків конкретної зміни за приростом доходу чи кількістю завершених об’єктів. Мета статті – обґрунтувати методичний підхід до оцінювання результативності змін з урахуванням ролі диверсифікації в їх упровадженні. Методи дослідження охоплюють систематизацію наукових підходів до стратегічних трансформацій і бізнес-моделей, порівняння планових та фактичних результатів окремого епізоду, експертне оцінювання адаптивності бізнес-моделі й моделювання зв’язків між характеристиками змін і досягненням цілей. Запропоновану методичну послідовність призначено для подальшої перевірки на фактичних даних будівельних підприємств. Зроблено висновок, що оцінювання ефективності впровадження потребує підтверджених даних про витрати, тривалість стратегічних епізодів і досягнуті результати Результативність визначено як ступінь досягнення попередньо встановлених цілей; оцінювання ефективності впровадження додатково потребує зіставних даних про використані ресурси. Одиницею аналізу є стратегічний епізод із визначеними змістом, глибиною, організаційним охопленням і темпом. Запропонована процедура передбачає ідентифікацію епізоду та вихідного стану підприємства, визначення часових точок спостереження і цільових показників, вимірювання адаптивності бізнес-моделі та зіставлення досягнутих результатів із цілями. Авторський індекс відповідності й адаптивності бізнес-моделі охоплює сім експертно оцінюваних складових і відображає проміжний результат перебудови, а не ступінь досягнення стратегічної цілі. Диверсифікацію враховано як умову інших змін або як самостійний епізод із власними цільовими показниками. Наукова новизна полягає у прив’язуванні оцінки до заздалегідь установлених цілей конкретного епізоду та часу прояву його результатів за окремого вимірювання адаптації бізнес-моделі. Зроблено висновок про придатність процедури до перевірки на фактичних даних; модельні розрахунки не підтверджують гіпотез щодо реальних підприємств. Подальше оцінювання ефективності потребує підтверджених даних про витрати, тривалість епізодів і досягнуті результати.

РИЗИК-ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД ДО ОБЛІКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СИСТЕМІ ПОДАТКОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ОДЕСЬКОГО РЕГІОНУ

І. А. Топалова — 2026-11-09

В умовах воєнного стану зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарювання супроводжується посиленням ризиків. Для Одеського регіону особливого значення набуває формування дієвої системи обліково-аналітичного забезпечення податкового менеджменту зовнішньо-економічної діяльності, оскільки зазначена територія характеризується значною залежністю економічної активності від портово-логістичної, транспортної та митної інфраструктури. У статті систематизовано документальні, валютні, митні, податкові, договірні, логістичні та інформаційні ризики, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю. Метою статті є обґрунтування теоретико-методологічних положень і розробка практичних рекомендацій щодо застосування ризик-орієнтованого підходу до обліку зовнішньоекономічної діяльності в системі податкового менеджменту суб’єктів господарювання Одещини в умовах воєнного стану. Також, визначено принципи ризик-орієнтованого обліку зовнішньоекономічної діяльності, зокрема: запобігання, документального підтвердження, комплексності, суттєвості, безперервного моніторингу, адаптивності та персональної відповідальності. Розроблено структурно-логічну схему, що демонструє взаємозв’язок між обліково-аналітичним забезпеченням, первинними документами, обліковою політикою, зовнішньоекономічними операціями, податковим менеджментом, аудитом, податковими ризиками та управлінськими рішеннями. Запропоновано ризик-орієнтовану модель обліково-аналітичного забезпечення податкового менеджменту зовнішньоекономічної діяльності та матрицю облікових і податкових ризиків. Облік зовнішньоекономічної діяльності слід розглядати не лише як систему реєстрації господарських операцій, а й як інформаційну базу для превентивного податкового менеджменту. Застосування ризик-орієнтованого підходу уможливлює послідовну ідентифікацію, оцінювання, ранжування, контроль і моніторинг ризиків зовнішньоекономічної діяльності. Валютні, податкові та логістичні ризики є пріоритетними для суб’єктів господарювання Одеського регіону в умовах воєнного стану. Їх мінімізація потребує інтеграції облікових, контрольних, митних, валютних та управлінських процедур.

ГУДВІЛ ЯК ІНДИКАТОР ІННОВАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ СУБ'ЄКТІВ КРЕАТИВНОЇ ЕКОНОМІКИ

А. Л. Флегантова — 2026-11-09

У дослідженні розглядається роль гудвілу як інтегрального індикатора інноваційної активності та ключового драйвера конкурентних переваг провідних глобальних компаній, що діють у креативному секторі економіки. На основі комплексної емпірично-аналітичної оцінки фактичних і прогнозних фінансових даних за період 2020–2026 років у роботі виявлено та охарактеризовано суттєву гетерогенність корпоративних моделей стратегічного розвитку. Зокрема, автор класифікує гравців галузі за трьома окремими траєкторіями: чиста органічна модель на прикладі Netflix та Adobe, яка характеризується мінімальним або нульовим гудвілом та значною орієнтацією на внутрішні дослідження, розробки й масштабування інтелектуального капіталу задля забезпечення сталого зростання без загрози спекулятивних ризиків злиттів і поглинань; модель зовнішньої консолідації та гібридного лідерства в особі Disney, Sony, Google і Meta, яка успішно поєднує внутрішні розробки з цільовими стратегічними злиттями та поглинаннями для зміцнення технологічних екосистем і збереження ринкового домінування; а також кризова модель надмірної консолідації та деструкції вартості, спостережувана у Warner Bros. Discovery, де агресивна зовнішня експансія й непропорційні стрибки гудвілу різко контрастують зі зниженням коефіцієнтів конкурентоспроможності, сигналізуючи про серйозні проблеми операційної інтеграції та ризики знецінення активів. Отримані результати демонструють, що високий гудвіл ефективно стимулює зростання довгострокової конкурентоспроможності лише за умови дотримання суворих вимог якісної операційної та ринкової інтеграції. Окрім того, у роботі окреслено перспективи подальших наукових пошуків, зосереджених на впливі специфічних нематеріальних активів, таких як патенти, проприєтарні ліцензії та технології штучного інтелекту, на ринкову капіталізацію та структурну стійкість суб'єктів креативних індустрій в умовах сучасних глобальних економічних викликів. Таким чином, прогнозовані коефіцієнти конкурентоспроможності на 2026 рік демонструють надзвичайно високу поляризацію: від максимального значення 49,76 для компанії Disney до глибокого від’ємного значення -30,34 для Warner Bros. Discovery. Ці кількісні результати емпірично підтверджують побудовану теоретичну рамку та засвідчують критичну важливість стратегічної узгодженості між управлінням нематеріальними активами та ринковими результатами.

ПЕРЕДУМОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

О. В. Шатіло — 2026-11-09

Зазначено, що агропродовольчий сектор є одним із визначених національних пріоритетів Стратегії цифрового розвитку інноваційної діяльності України. Вказано, що інтеграція цифрових технологій у сільське господарство є необхідним чинником підвищення ефективності функціонування галузі та подолання існуючих проблем її розвитку. В статті проаналізовано обсяги виробництва основних сільськогосподарських культур в Україні за 2020/2021-2024/2025 маркетингові роки. Обґрунтовано, що ефективна цифрова трансформація аграрних підприємств потребує системного підходу, який охоплює інвестиції в цифрову інфраструктуру, адаптацію технологій до масштабу господарства, навчання персоналу, інтеграцію цифрових рішень у бізнес-процеси, оптимізацію виробництва, розширення доступу до ринків через мобільні платформи, управління ризиками та забезпечення стійкості, соціальну інклюзію, екологічну ефективність і міжсекторальну кооперацію. Зазначено, що проблеми розвитку підприємств агросектору зумовлюють необхідність пошуку дієвих шляхів підвищення її конкурентоспроможності. Зауважено, що особливого значення набувають перспективні напрями цифрової трансформації, впровадження яких сприятиме підвищенню продуктивності господарської діяльності та управління. Зазначено, що серед пріоритетних напрямів цифровізації можна виділити такі ініціативи як: автоматизація та цифровізація бізнес-процесів; організація електронного документообігу; удосконалення систем управління відносинами з клієнтами (CRM); системи аналізу та моніторингу ринків; інтеграція з автоматизованими системами розповсюдження таргетованої реклами (Google Ads, Facebook Ads, YouTube Ads); дрони, пристрої IoT та системи відеоспостереження; цифрові платформи для планування, відстежування та управління виробничими процесами; автоматизація логістики; застосування систем на основі штучного інтелекту та нейронних мереж у аграрній сфері. Запропоновано логіко-структурну модель впливу цифрової трансформації сільськогосподарських підприємств на економічну стійкість держави.

МЕТОДИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ДІАГНОСТИКИ СТРАТЕГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ЦИФРОВОЇ ЗРІЛОСТІ ПІДПРИЄМСТВ БУДІВЕЛЬНОГО СЕКТОРУ

І.В. Шульський — 2026-11-09

Актуальність теми статті зумовлена тим, що підприємства будівельного сектору функціонують в умовах загострення ресурсних обмежень, посилення конкуренції та пришвидшеної цифрової трансформації галузі, що потребує адекватного методичного забезпечення для оцінювання їхньої готовності до стратегічних змін. У роботі запропоновано методичний інструментарій діагностики стратегічного потенціалу та цифрової зрілості будівельних підприємств, який ґрунтується на поєднанні ресурсного, управлінського та технологічного підходів до оцінювання, передбачає використання інтегральних показників, експертних методів та індексів цифрової зрілості з урахуванням специфіки будівельної галузі. Виокремлено три рівні методичного інструментарію: ресурсно-аналітичний, управлінсько-стратегічний та технологічно-цифровий, розкрито їхній зміст і взаємозв'язок. Проведено порівняння напрямів діагностики стратегічного потенціалу та цифрової зрілості будівельних підприємств за ключовими напрямами: ресурсне забезпечення, управлінські процеси, кадровий потенціал, технології та інновації. Наукова новизна дослідження полягає у розвитку комплексного підходу до діагностики стратегічного потенціалу підприємств будівельного сектору шляхом його поєднання з оцінюванням цифрової зрілості та структурування відповідного методичного інструментарію за трьома взаємопов’язаними рівнями. Практичне значення запропонованого підходу полягає у можливості його використання для виявлення сильних і слабких сторін підприємства, визначення резервів розвитку, ідентифікації цифрових і стратегічних розривів, обґрунтування пріоритетних напрямів інвестування та формування програм цифрової трансформації. Зроблено висновок, що результативна діагностика стратегічного потенціалу підприємств будівельного сектору потребує системного поєднання традиційних методів оцінювання ресурсних та управлінських можливостей із визначенням рівня цифрової зрілості. Така інтеграція дає змогу підвищити обґрунтованість стратегічних управлінських рішень, своєчасно виявляти обмеження розвитку та формувати напрями нарощування потенціалу підприємства.

ЕКОЛОГІЧНА СЕРТИФІКАЦІЯ ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ М'ЯСОПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

С. Г. Ягольник — 2026-11-09

У статті здійснено наукове дослідження впливу екологічної сертифікації на підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств м'ясопереробної промисловості України в умовах економічних трансформацій, євроінтеграційних реформ та воєнних шоків у 2015–2025 роках із прогнозом розвитку галузі на 2026 рік. Розвиток агропромислового сектору відбувався під впливом Угоди про асоціацію та ЗВТ з ЄС, обов'язкового впровадження системи НАССР (ISO 22000), пандемії COVID-19 та критичних руйнувань виробничої, сировинної й енергетичної бази внаслідок повномасштабного воєнного вторгнення. Проаналізовано структурні зміни ринку м'ясопереробки, зокрема скорочення кількості операторів з понад 690 у 2016 році до понад 300 підприємств у 2020–2025 роках, що зумовило зростання концентрації виробництва та реконфігурацію асортименту. Досліджено стан географічного розміщення регіональних виробників, їхнє сировинне забезпечення, технологічну оснащеність та специфіку формування споживчих властивостей продукції. Проаналізовано підприємства, які пройшли екологічну сертифікацію життєвого циклу за ДСТУ ISO 14024 та стандартом СОУ ОЕМ 08.002.03.069:2020 із правом використання екомаркування «Зелений журавлик». З'ясовано, що із шести суб'єктів господарювання у Реєстрі екологічних сертифікатів програми «Зелений журавлик» п'ять отримали документи вперше після 2022 року. Оцінено переваги екомаркування І типу: підтвердження екологічності товарів для споживачів, створення переваг у закупівлях Prozorro, оптимізація ресурсоємності та спрощення виходу на ринки ЄС завдяки членству у Global Ecolabelling Network (GEN). На основі SWOT-аналізу оцінено потенціал провідних підприємств (ПрАТ «МХП», ТОВ «Глобинський м'ясокомбінат», ТДВ «М'ясокомбінат "Ятрань"») щодо впровадження стандарту ISO 14024. Визначено сильні сторони (вертикальна інтеграція, стандарти BRCGS, GLOBAL G.A.P., FSSC 22000) та стримувальні чинники (капіталоємність аудиту, відходи тваринництва, епізоотичні ризики, енергетична нестабільність). Обґрунтовано напрями державної підтримки: пільгове кредитування, податкові преференції на імпорт обладнання, часткова компенсація витрат на екосертифікацію, пріоритет у публічних закупівлях та боротьба з грінвошингом. Синергія рішень бізнесу та державної політики є запорукою післявоєнного екологічного відновлення галузі.