Індустрія туризму і гостинності в Центральній та Східній Європі

ОРГАНІЗАЦІЙНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ СПІВРОБІТНИКІВ, ЯК ЧИННИК ПОЗИТИВНОГО ВПЛИВУ НА ІМІДЖ ТУРИСТИЧНИХ КОМПАНІЙ

М. В. Алдошина — Thu, 19 Mar 2026 00:00:00 +0200

У статті обґрунтовано важливість процесу ідентифікації співробітників туристичної галузі в контексті формування загального іміджу компаній. Представлено взаємозв’язок між внутрішнім та зовнішнім іміджем, який формується на основі інструментів клієнтоорієнтованого та маркетингу персоналу. Проаналізовано поняття організаційної ідентичності в рамках міждисциплінарних категорій соціальної ідентичності та HR-брендингу. Обґрунтовано актуальність ідентифікації співробітників саме туристичної галузі з огляду на високу залежність якості послуги від людського чинника. Визначено специфічні риси туристичних компаній у ролі роботадавця, загрози та складнощі формування позитивного іміджу на ринку праці: сезонні коливання, віковий склад співробітників, мінливість попиту, що впливає на стабільний рівень заробітної плати. Представлено перелік зацікавлених сторін, яких можна ідентифікувати як «амбасадорів бренду»: менеджери (власники), працівники, колишні працівники, потенційні працівники (здобувачі на ринку праці), рекрутери. Кожна з цих категорій впливає на зовнішній та внутрішній імідж туристичних компаній та потребує особливої уваги з точки зору управління репутацією. Досліджено перелік ключових факторів, які найбільшою мірою впливають на імідж компаній як роботодавців туристичної сфери, також визначено вплив даних факторів на організаційну ідентифікацію фактичних співробітників. Акцентовано увагу на соціальній відповідальності та прикладах позитивної ринкової репутації національних туристичних компаній та регіональних брендів. Професійна діяльність персоналу таких компаній сприймається як внесок у розвиток регіону чи популяризацію культурної спадщини країни. Наведено перелік інструментів формування ідентифікації співробітників за категоріями. Комплексний підхід до формування організаційної ідентичності базується на аналізі попередніх факторів, що впливають на імідж туристичних компаній. Сформовані категорії відображають основні підсистеми управління персоналом сучасних туристичних підприємств. Зроблено висновок щодо позитивних поведінкових наслідків, що формуються у співробітників туристичних компаній в результаті високої організаційної ідентифікації.

СТРАТЕГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ОБСЛУГОВУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ТУРИСТИЧНОГО ТА ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО БІЗНЕСУ

А. П. Безхлібна, М. В. Бєлікова, П. В. Бобрикін — Thu, 19 Mar 2026 00:00:00 +0200

Стаття досліджує стратегічні підходи підвищення якості сервісу в туристичному та готельно-ресторанному бізнесі в умовах воєнної нестабільності, глобальної конкуренції та цифрової трансформації. Підкреслено, що після завершення війни питання якості обслуговування стане ключовим чинником відновлення галузі та формування позитивного міжнародного іміджу країни. Обґрунтовано, що конкурентоспроможність підприємств залежить від комплексного підходу, який поєднує технологічні інновації, організаційні рішення та розвиток персоналу. Розкрито відмінності між туристичним і готельно-ресторанним обслуговуванням, наведено авторські визначення цих понять. На основі SWOT-аналізу якісного обслуговування в туристичному бізнесі визначено сильні сторони (персоналізація, цифровізація) та відповідно слабкі (низький рівень стандартизації якості обслуговування між різними компаніями, висока плинність кадрів та недостатній рівень цифрової грамотності персоналу), можливості (підвищення попиту на екологічно відповідальні та сталi послуги, інновації, нові формати сервісу) та загрози (кіберризики, зміна споживчих очікувань). Виокремлено стратегічні пріоритети розвитку: цифровізацію сервісу, клієнтоцентризм, екологічність, розвиток персоналу, адаптивність та управління репутацією. Гнучкість організаційної моделі розглядається як ключовий чинник стійкого розвитку підприємств у період воєнних і поствоєнних трансформацій. Підприємствам рекомендовано формувати сценарні моделі, що передбачають антикризове управління, резервування ресурсів, диверсифікацію ринків і форматів співпраці, включно з державно-приватним партнерством. Встановлено, що сучасні виклики – воєнна нестабільність, глобалізація та цифровізація – зумовлюють необхідність комплексного підходу, який поєднує технологічні рішення, управління персоналом, клієнтоцентризм та екологічні стандарти. Зроблено висновок, що стратегічне управління якістю сервісу є критичним чинником довгострокової конкурентоспроможності та відновлення галузі в посткризовий період.

ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРІЙ УПРАВЛІННЯ БРЕНДОМ СПОРТИВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ: КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

М. В. Босовська, Д. С. Бобр — Thu, 19 Mar 2026 00:00:00 +0200

Стаття підкреслює важливість трансформації теоретичного базису управління спортивним брендом. Наукометричний аналіз досліджень засвідчив найдинамічніше зростання публікацій за темою "sport brand" (+57% у 2020-2024 роках), що підтверджує зростаючу актуальність проблематики управління спортивним брендом. Метою статті є здійснення компаративного аналізу еволюції теорій управління брендом спортивної організації, верифікація гіпотези про системні обмеження застосовності класичних теорій брендингу у контексті спортивної індустрії та обґрунтування необхідності адаптивних підходів в умовах високої невизначеності для формування бренду спортивної організації. Методологія дослідження базується на використанні: компаративного аналізу – для систематизації та розвитку наукових підходів до управління брендом; аналіз літературних джерел, сканування наукометричного горизонту, контент-аналіз - для визначення тенденцій розвитку теорії брендингу; історико-логічному методі - для відстеження етапів розвитку теорії бренд-менеджменту; системний підхід та критичний аналіз – для встановлення обмежень класичних теорій у контексті управління спортивною організацією. В статті систематизовано ключові етапи розвитку теоретичної думки в сфері управління спортивним брендом: брендом: маркетинговий (бренд як товарний знак), іміджевий (бренд як образ), ідентичнісний (бренд як сутнісна характеристика), капіталізаційний (бренд як актив), соціокультурний (бренд як спільнота), цифровий/екосистемний (бренд як платформа взаємодії) та обґрунтовано сучасний - антикризовий/геополітичний (бренд як інструмент резильєнтності). Результати аналізу підтверджують робочу гіпотезу про системні обмеження класичних теорій бренд-менеджменту для управління спортивними організаціями. Стаття обґрунтовує необхідність адаптивних, гібридних підходів до управління спортивним брендом, які поєднують теоретичний базис теорій класичного брендингу із стратегічним баченням та гнучкістю, використовують методологічні засади соціокультурних та цифрових парадигм, забезпечують адаптацію та здатність спортивних організацій функціонувати в умовах геополітичних криз. Окрему увагу приділено унікальному національному досвіду, який демонструє трансформаційний потенціал спортивного бренду як інструменту соціальної єдності та резильєнтності.

ВПЛИВ НЕЙРОМАРКЕТИНГОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ НА ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ ЛЬВОВА ЯК ТУРИСТИЧНОГО ЦЕНТРУ

С. Я. Бугіль, Д. І. Кобринчук — Thu, 19 Mar 2026 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексне дослідження ролі та значення нейромаркетингових стимулів у процесі формування та трансформації сприйняття бренду туристичної дестинації в умовах глобалізації, цифровізації економіки та значного загострення конкуренції на міжнародному ринку подорожей. Обґрунтовано теоретико-методологічну доцільність інтеграції нейромаркетингових підходів у стратегічне управління територіями як інструменту цілеспрямованого впливу на підсвідомі когнітивні реакції споживачів туристичних послуг та їхнє стійке емоційне ставлення до бренду дестинації. В межах наукового пошуку детально проаналізовано основні види нейромаркетингових подразників, зокрема візуальні домінанти архітектурного простору, аудіальні маркери міського середовища, ольфакторні тригери, тактильні відчуття від контакту з фактурами міста та гастрономічні компоненти локальної кухні. Розкрито складний психологічний механізм їхнього сукупного впливу на формування стійких асоціативних зв’язків, високого рівня споживчої довіри, лояльності та загального цілісного іміджу туристичної території у довгостроковій перспективі. Особливу увагу приділено емпіричній складовій дослідження, яка базується на результатах авторського соціологічного опитування споживачів туристичних послуг на тему «Нейромаркетинг як інструмент формування туристичного бренду міста Львів». Отримані дані дозволили ідентифікувати ключові сенсорні маркери, що домінують у свідомості сучасних туристів, та критично оцінити ефективність існуючих стратегій локального брендування товарів, які використовують ідентичність міста для стимулювання продажів. Встановлено, що мультисенсорні стимули відіграють детерміновану роль у створенні позитивного образу Львова як унікальної дестинації, безпосередньо впливаючи на психологічну мотивацію вибору та інтенцію до повторного візиту. Сформульовано аргументований висновок про високу ефективність синергії нейромаркетингових інструментів у межах єдиної цілісної стратегії брендингу, що дозволяє суттєво підвищити емоційну привабливість міста для різних цільових сегментів. Запропоновано авторські рекомендації щодо впровадження «сенсорного паспорта» дестинації, розробки офіційного саунд-брендингу та активного використання імерсивних VR/AR-технологій як найбільш перспективних напрямів капіталізації бренду Львова. Доведено, що системне управління сенсорними активами міста забезпечує зміцнення його конкурентних позицій у Центрально-Східній Європі та сприяє стабільному зростанню туристичних потоків навіть у кризові періоди. Результати дослідження мають практичне значення для розробки муніципальних програм розвитку туризму та маркетингових планів приватних підприємств галузі гостинності.

БЕЗПЕКА ТА РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТ У СПОРТИВНОМУ Й ЕКСТРЕМАЛЬНОМУ ТУРИЗМІ: ТУРИЗМОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

В. Р. Ковалишин, Р. М. Скабара, К. В. Лабарткава — Thu, 19 Mar 2026 00:00:00 +0200

Досліджено сучасні підходи до покращення безпеки та реалізації ризик-менеджменту у сфері спортивного та екстремального туризму. Обґрунтовано актуальність проблематики з огляду на зростання популярності активних форм туризму, підвищений рівень фізичних, природних, технічних та організаційних ризиків, а також необхідність формування ефективної системи управління безпекою. Проаналізовано вітчизняний та зарубіжний досвід дослідження туристичної безпеки, визначено основні напрями розвитку ризик-орієнтованого управління в умовах динамічних змін зовнішнього середовища. Розкрито сутність безпеки туризму як системної категорії, що охоплює організаційні, правові, соціально-психологічні та технологічні аспекти туристичної діяльності. Визначено основні групи ризиків у спортивному та екстремальному туризмі, зокрема природно-кліматичні, технічні, організаційні, медичні та інформаційні, а також охарактеризовано їх потенційні наслідки для туристів і туристичних підприємств. Увагу приділено впливу людського фактору, емоційних та поведінкових характеристик учасників подорожей на рівень ризику та ефективність заходів безпеки. Систематизовано основні методи та стратегії управління ризиками, зокрема уникнення, мінімізацію, передачу та прийняття ризиків, а також обґрунтовано доцільність використання інтегрованих моделей управління, зокрема концепції Enterprise Risk Management. Проаналізовано роль цифрових технологій, систем моніторингу, прогнозування та інформаційної підтримки у підвищенні рівня безпеки туристичної діяльності. Доведено, що ефективний ризик-менеджмент у спортивному та екстремальному туризмі повинен поєднувати професійну підготовку персоналу, сучасне технічне забезпечення, нормативно-правову підтримку та формування культури відповідального туризму. Обґрунтовано взаємозв’язок між рівнем безпеки, конкурентоспроможністю туристичних підприємств, довірою споживачів та сталим розвитком туристичних дестинацій. Визначено перспективні напрями подальших наукових досліджень, пов’язані з розробкою адаптивних моделей управління ризиками з урахуванням регіональних особливостей, кліматичних змін та глобальних викликів.

КЛЮЧОВІ АСПЕКТИ ВІДНОВЛЕННЯ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАНЬ У ПОСТВОЄННИЙ ПЕРІОД

О. В. Лазарєва, Є. О. Стерлєв — Thu, 19 Mar 2026 00:00:00 +0200

В статті обґрунтовано необхідність повоєнного відновлення землекористувань, визначені аспекти їх відродження на засадах еколого-економічного розвитку. Проаналізовані праці вчених щодо дослідження даної проблематики. Визначено мету статті, яка полягає у висвітленні ключових аспектів відновлення землекористувань, що включають в себе різноманітні заходи, спрямовані на сталість та збалансованість агросектору у післявоєнний час. Проаналізовано досвід відбудови землекористувань у післявоєнний час після закінчення війн, що відбувались на їх територіях в таких країнах, як Великобританія, Франція, Італія, Німеччина, Італія, країни Східної та Центральної Європи, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Ізраїль. В процесі дослідження становлено, що прибутковим для реалізації політики відновлення землекористувань у повоєнний період є впровадження таких інновацій в рослинництві та тваринництві як безпілотні технології та роботизовані ферми, що сприятиме їх конкурентоздатності, в цілому пожвавлення економічного та інституційного розвитку, фінансова підтримка. Визначено приклади агроінновацій в землевпорядній практиці. Представлено ключові аспекти відновлення землекористувань, які включають в себе такі ініціативи, як використання інновацій, підвищення продуктивності біо-ресурсного потенціалу, забезпечення сталості землекористування, інвентаризація земель та земельних масивів, проведення екологобезпечних та землеохоронних заходів, запровадження технологій регенеративного землеробства, кваліфікована обробка супутникових даних, аналіз антропогенних змін грунтів, розробка землевпорядних проєктів відновлення територій, розвиток переробної промисловості та супутніх галузей, запровадження економічних стимулів, відновлення соціальних ініціатив, повноцінного життєвого середовища, а також всебічна підтримка місцевих громад. Вказано, що запропоновані ключові аспекти, що забезпечуватимуть відновлення землекористувань, сприятимуть стійкості агросектору, а також застосуванню комплексного підходу до відновлення на засадах економіко-екологічної та соціальної ефективності.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ІНТЕГРАЦІЇ ТУРИЗМУ ТА ГОТЕЛЬНОГО БІЗНЕСУ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Р. Л. Лупак — Thu, 19 Mar 2026 00:00:00 +0200

У статті обґрунтовано важливість інтеграції туризму та готельного бізнесу, дієвість якої залежить від сформованості організаційно-економічного середовища. У сфері туризму до організаційних основ інтеграції віднесено ефективне управління туристичними потоками, розвиток мережі інформаційно-аналітичних центрів, кластерну співпрацю, проведення цифрової трансформації. Натомість економічними основами інтеграції туризму є підвищення дохідності, ефективне використання туристично-рекреаційних ресурсів, формування доданої вартості, активізація інвестицій та підвищення рівня зайнятості населення в галузі. Згідно з цими характеристиками визначено такі регіональні особливості організаційної інтеграції туризму в готельний бізнес, як створення міжрегіональних кластерів і коопераційних об’єднань, спільне планування локальних туристичних маршрутів та пакетів готельних послуг, створення цифрових платформ, організація та популяризація спільних заходів, а до економічних особливостей регіональної інтеграції галузі віднесено розробку локальних комбінованих пакетів послуг, збільшення туристичного потоку та завантаженості готелів, залучення інвестицій, підвищення ефективності управління туристичними потоками та готельним господарством. У готельному бізнесі ключове значення надано таким організаційним основам інтеграції, як налагодженість системи управління готельним господарством, уніфікація стандартів якості послуг, розширення сфер інформаційно-комунікаційної та техніко-технологічної співпраці, розвиток сервісної інфраструктури, а до економічних основ інтеграції віднесено високу ділову активність, поглиблення цифрової трансформації бізнес-операцій, сформованість інвестиційного середовища, розвиток суміжних ринків. Відповідно, організаційними основами регіональної інтеграції готельного бізнесу в сфері туризму є створення та розвиток територіальних центрів координації туристичних потоків, ініціювання та реалізація регіональних програм розвитку туристичних дестинацій, впровадження практики сертифікації локальних туристичних та готельних послуг, формування регіональної міжгалузевої цифрової екосистеми. Натомість економічними основами інтеграції готельного бізнесу в регіоні є формування локальних партнерських бізнес-мереж, територіальна диференціація інвестиційних потоків, модернізація та реконструкція місцевої готельної інфраструктури, зростання мультиплікативних економічних ефектів від розвитку туризму та готельного бізнесу для суміжних галузей регіону.

ШЛЯХИ ПІСЛЯВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ ТУРИЗМУ НА ПРИРОДООХОРОННИХ ТЕРИТОРІЯХ УКРАЇНИ

Ю. Б. Миронов — Thu, 19 Mar 2026 00:00:00 +0200

Стаття присвячена розробленню концептуальних засад післявоєнного відновлення туризму на природоохоронних територіях України в контексті забезпечення сталого розвитку та збереження екосистем. Проаналізовано масштаби екологічних і економічних збитків, завданих туристичній галузі внаслідок повномасштабного вторгнення, зокрема руйнування туристичної інфраструктури, деградацію біорізноманіття та забруднення природоохоронних територій у зонах активних бойових дій. Обґрунтовано необхідність формування дорожньої карти післявоєнної відбудови на засадах комплексного підходу, що передбачає детальний аналіз стану постраждалих територій, оцінювання екологічної ємності та визначення доцільності відновлення або консервації окремих локацій. Запропоновано рамкову модель антикризового управління процесами відновлення туризму, яка базується на принципах сталого розвитку, інтеграції смарт-технологій для моніторингу екологічних показників та регулювання туристичних потоків, а також передбачає впровадження мультимодальних транспортних рішень і збільшення частки відновлюваних джерел енергії в туристичному секторі. Визначено ключові чинники ефективного післявоєнного відродження галузі, серед яких створення оновленого іміджу України як європейської туристичної дестинації, розроблення інформаційно-комунікаційної стратегії, формування багаторівневої фінансової моделі залучення інвестицій через створення Фонду підтримки післявоєнного розвитку туристичної індустрії, збереження соціокультурної автентичності та впровадження цифрових рішень на основі штучного інтелекту й аналітики великих даних. Окреслено перспективні напрями розвитку туризму на природоохоронних територіях, включаючи екологічний, спортивний, медичний, діловий та мілітарі-туризм, а також механізми міжнародної інституційної взаємодії з такими організаціями як UN Tourism, ЮНЕСКО, Світовий банк для забезпечення координації процесів відновлення. Запропоновано метрологічну основу моніторингу воєнних збитків і систему міжгалузевої координації зусиль державних інституцій, місцевого самоврядування та бізнес-структур для реалізації інтегрованої державної політики сталого туризму на природоохоронних територіях у повоєнний період.