ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОКАЗІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ: НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ДОКТРИНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Анотація

У статті досліджено поняття забезпечення доказів в цивільному процесі України, окреслено основні доктринальні проблеми та перспективи доказування у цій сфері правових відносин. Зазначено, що завдання цивільного судочинства безпосередньо залежить від можливості надати суду необхідні докази, що є метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Інститут забезпечення доказів – це сукупність правових норм, що регулюють правовідносини між уповноваженим органом, заявником і зацікавленими особами щодо забезпечення доказів, які, ймовірно, буде подано до суду (або, у разі нотаріального забезпечення, також до адміністративного органу) в майбутньому. Забезпечення доказів – це негайне сприйняття їх судом, поза вказаними законом умовами допустимості. Суд не має права відмовити в забезпеченні свідчень, навіть якщо для доведення фактів відповідно до закону потрібен письмовий доказ. Отже, якщо ґрунтуватися на уявленнях про докази дослідників, можна припустити, що забезпечення доказів – це насамперед забезпечення збереження їхнього змісту. Наголошено, що як судові докази можна визначити лише ті з них, які отримали остаточну оцінку суду і були покладені в основу судового рішення. Тобто наявність зв’язку між відомостями про факти, що містяться в певному доказі, та фактом встановлюється судом лише після остаточної оцінки доказів. Саме тому, говорячи про забезпечення доказів, потрібно вести мову про забезпечення доказів не судових, а які лише ймовірно мають характеристики судових (належна процесуальна форма, отримання й дослідження в передбаченому законом порядку). Зроблено висновок, що необхідність доведення певних обставин у процесі розгляду і вирішення цивільних справ безпосередньо пов’язана з можливістю подати суду ті чи інші докази. Забезпечення судових доказів неможливо в принципі через такі положення: 1) доказ завжди забезпечується до розгляду справи по суті та винесення судового рішення; 2) остаточну оцінку доказів щодо їхньої відносності, допустимості, достатності, достовірності тощо здійснює суд, який розглядає справу і виносять судове рішення.