КОНВЕНЦІЙНА ТА КОНСТИТУЦІЙНА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ СУБ’ЄКТНОГО СКЛАДУ ТА ПРЕДМЕТУ СУДОВОЇ ПЕРЕВІРКИ ПРАВОМІРНОСТІ ПОЗБАВЛЕННЯ СВОБОДИ ЛЮДИНИ

Анотація

У статті здійснюється компаративістське дослідження вимог щодо предмету та кола суб’єктів, яким гарантоване право на судову перевірку правомірності позбавлення свободи людини, які встановлені у пункті 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та у частині 5 статті 29 Конституції України. У цьому контексті детально аналізуються вказані положення Конвенції та Конституції України, а також відповідні рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та окремі положення Кримінального процесуального кодексу України. На підставі проведеного дослідження робиться висновок, що коло суб’єктів яким гарантоване право на судову перевірку правомірності позбавлення їх свободи та предмет такої перевірки, відповідно до пункту 4 статті 5 Конвенції є значно ширшими, ніж коло суб’єктів та її предмет, передбачені частиною п’ятою статті 29 Конституції України. Зокрема, на відміну від конвенційного, конституційний припис до суб’єктів вказаного права не включає осіб, до яких застосовано такі тимчасові заходи як арешт або тримання під вартою, які згідно з частиною другою статті 29 Конституції України застосовуються лише за вмотивованим рішенням суду, тоді як, власне, арешт та тримання під вартою не визначені як можливий предмет судового оскарження. Тому, на думку авторів, цілком обґрунтованим та доцільним є розширення регламентованого частиною п’ятою статті 29 Конституції України кола суб’єктів наділених правом судового оскарження правомірності позбавлення їх свободи, зокрема гарантування такого права не лише кожному затриманому, але й особам, до яких застосовано такі тимчасові заходи як арешт або тримання під вартою, а також, відповідно, розширення предмету можливого судового оскарження, і включення до нього арешту та тримання під вартою, що повністю відповідає положенням Конвенції та практиці Європейського суду з прав людини.